«У цьому й полягає суть брехні: вона зобов'язує»
Енджі Кім «Міракл-Крік»


Будь-яка брехня рано чи пізно стане відомою. Але чому ж ми все одно продовжуємо говорити неправду, прикриваючись загальним благом? На такі думки наштовхує роман Енджі Кім «Міракл-Крік». Дебютна книжка авторки і дуже вдала.

Детективний роман «Міракл-Крік» – не про пошук злочинця, а про людей, їхні мотиви, характери та проблеми. Про те, чому ми брешемо, робимо необдумані вчинки, відчуваємо ненависть, кажемо те, про що пізніше шкодуємо, та страждаємо. Це чудова суміш детективу, розслідування, з’ясування фактів із соціальною драмою. І тут ще треба подумати, що є фоном, а що основою розповіді.

Про що книжка?
Цей детектив мені сподобався, бо нетиповий. Справа вже у суді. На лаві підсудних – Елізабет Ворд. Вона – мати хлопчика з аутизмом. І саме її звинувачують у підпалі приміщення, де на лікуванні перебували діти та їхні батьки. Так, унаслідок загорання стався вибух і загинув син Елізабет, а також інша жінка, яка там була, мати п’ятьох дітей, серед яких теж дитина, що хворіє на аутизм. Ще троє постраждало. Та чи правда в усьому винна саме Елізабет, яка напередодні трагедії висловлювалась про те, що не проти, аби Генрі (її син) помер, чи не приховують щось свідки, адже в багатьох із них нечисте минуле, є скелети в шафі, та й свідчення не збігаються. Адвокат та прокурор розбираються із цим у суді.

Особливість оповіді
Попри те, що книга поділена на розділи: суд: день перший, суд: день другий... виклад зовсім не сухий. Як журналісту, мені доводилося проводити на засіданнях у судах по декілька годин, а той цілий день. І часто в наших реаліях це просто сухий виклад фактів та заперечень, свідчень. Натомість тут багато емоцій. Прокурор та адвокатка – харизматичні персонажі. Так, прокурор Ейб жартує з присяжними, грає у «доброго» копа, впевнений у своїй правоті й навіть не сумнівається в тому, що Елізабет винна. А нові факти, які вказують на протилежне, легко обігрує так, щоб вони підтверджували його думку. Натомість адвокатка Шеннон мені здалась цілеспрямованою та відданою своїй справі, попри те, що в будь-якому випадку отримає свої шістсот доларів за годину, Шеннон намагається допомогти своїй підзахисній та довести, що та не винна. Але й вона не особливо прагне дізнатися, хто ж винен насправді. До цього мають дійти самі читачі, а також усі персонажі – усвідомити, що брехню все одно викриють і немає сенсу приховувати правду.
Опис допитів круто виглядає і цікаво спостерігати, як змагаються між собою адвокат та прокурор. Тут варто зауважити, що авторка працювала адвокатом в одній з провідних юридичних компаній Америки, напевно, тому їй вдалось так добре зобразити своїх героїв, що працюють у цій сфері.

Збіг випадковостей, який призвів до трагедії
Допити адвоката та прокурора в суді чергуються зі спогадами героїв, із їхнім теперішнім життям, міркуваннями «а якби я в той день не…» І справді випадкові збіги обставин призвели до великої трагедії. Хтось неправильно зрозумів слова іншого, хтось вирішив ще раз поїхати на лікування, хтось задумав приховати невелику дрібничку, чомусь затримався сеанс, сіли батарейки і так далі. Якби викинути якісь із цих обставин, то смертей могло б і не бути. Але це життя і воно не завжди справедливе. Винні – всі, але хтось сяде за ґрати на декілька років, хтось на декілька місяців, а хтось може й не побачити завтрашнього дня.

«Ми вже рік брешемо, самотужки вирішуючи, що справедливо, а що – ні, що важливо, а чим можна знехтувати. Ми всі винні», – ось так сказала в кінці книги одна з героїнь і, безумовно, вона була права.

Більше драма, ніж детектив
Хто винен насправді я зрозуміла майже відразу. Було чимало натяків на це. Та все одно читати цікаво, я постійно сумнівалась в своєму виборі. Авторка показувала історію з погляду всіх героїв. І тільки-но в суді надали докази чиєїсь нечесності, навіть причетності, читачам давали спогади або міркування з погляду цього героя, де ніби все ставало на полиці й можна було подумати: «Та ні, тепер усе ясно. Це не він, не вона». Але як було насправді ми дізнаємось лише не останніх сторінках книжки.
Адже тут основне навіть не так пошук злочинця, як розмірковування про соціальні проблеми, які описує Енджі Кім. Варто зауважити, що в основу лягли й деякі автобіографічні відомості. Авторка, як і одна з героїнь книги, жила в Сеулі й разом із батьками в підлітковому віці переїхали до Сполучених Штатів Америки. Тому про деякі моменти знає з власного досвіду.
Серед основних соціальних проблем, які письменниця порушує в книзі, такі:
– життя емігрантів;
– батьки та діти;
– підлітковий вік;
– безпліддя;
– діти з інвалідністю;
– нетрадиційні методи лікування.

Як на мене, то основні проблеми – це життя мігрантів та діти з інвалідністю. Енджі Кім детально показує, як важко пристосуватися до нового середовища, іншої мови, традицій. Робить вона це на прикладі матері Янг та її доньки Мері. Обидві вимушено покинули свою домівку та перебрались жити до Америки. І отримали не те життя, про яке мріяли. Янг доводиться важко працювати й через це вона не може приділяти час своїй дочці, яка якраз вступає у підлітковий вік. Натомість Мері закривається в собі, втрачаючи підтримку Оми, яка тепер стає лише матір’ю для неї. У школі з дівчини знущаються через її походження, неідеальну англійську. І вона це тримає в собі. Родина важко працює й робить вигляд, що нічого не відбувається, але насправді такий переїзд віддаляє їх одне від одного. І кожен «для блага» починає більше й більше брехати та приховувати, здавалось би, невеликих дрібничок.
Центральна проблема – це діти з інвалідністю. У цій книзі Енджі Кім показує бік батьків. Не про те, як страждають діти, а як живуть їхні батьки. Кожен рядок у книзі просякнутий болем, стражданнями, але й в той же час безмежною любов’ю до своїх неідеальних дітей та надією на краще. Авторка детально змальовує побут родин, у яких є діти з інвалідністю. Вона не тільки показує, що доводиться робити батькам, але й що вони відчувають. І виникає питання, чи можна вважати ненормальним те, що такі батьки хочуть побути на самоті, або ж радіють, коли вдається залишити дитину на годину з нянею, а самій випити чашку кави з подругою? Адже та чашка, яка для інших батьків – буденність, для них – велика розкіш. Читати про це все боляче, але саме таким є їхнє життя.

Чому варто прочитати «Міракл-Крік»
Книжка добре написана. Легко читається, сюжет захоплює. Перед сном міркувала про свої здогадки, пригадувала, що вже знаю і як усі нові факти пов’язані, а це показник, що книжку я проживала.
Але крім того, це не легке читання. Роман  порушує багато соціальних питань, про які варто говорити, розмірковувати й намагатись зрозуміти. До того ж авторка так реальністичо все змальовує, що хочеться вірити та співпереживати її героям.
Це не традиційний детектив, і тому він ще більше вартий уваги.

Авторка фото та тексту: Світлана Небилиця @books_passion__

">

«Брехня стане відомою», – рецензія на «Міракл-Крік» Енджі Кім

19.10.2021

9 хв. на читання

Рецензії та огляди

«У цьому й полягає суть брехні: вона зобов'язує»
Енджі Кім «Міракл-Крік»


Будь-яка брехня рано чи пізно стане відомою. Але чому ж ми все одно продовжуємо говорити неправду, прикриваючись загальним благом? На такі думки наштовхує роман Енджі Кім «Міракл-Крік». Дебютна книжка авторки і дуже вдала.

Детективний роман «Міракл-Крік» – не про пошук злочинця, а про людей, їхні мотиви, характери та проблеми. Про те, чому ми брешемо, робимо необдумані вчинки, відчуваємо ненависть, кажемо те, про що пізніше шкодуємо, та страждаємо. Це чудова суміш детективу, розслідування, з’ясування фактів із соціальною драмою. І тут ще треба подумати, що є фоном, а що основою розповіді.

Про що книжка?
Цей детектив мені сподобався, бо нетиповий. Справа вже у суді. На лаві підсудних – Елізабет Ворд. Вона – мати хлопчика з аутизмом. І саме її звинувачують у підпалі приміщення, де на лікуванні перебували діти та їхні батьки. Так, унаслідок загорання стався вибух і загинув син Елізабет, а також інша жінка, яка там була, мати п’ятьох дітей, серед яких теж дитина, що хворіє на аутизм. Ще троє постраждало. Та чи правда в усьому винна саме Елізабет, яка напередодні трагедії висловлювалась про те, що не проти, аби Генрі (її син) помер, чи не приховують щось свідки, адже в багатьох із них нечисте минуле, є скелети в шафі, та й свідчення не збігаються. Адвокат та прокурор розбираються із цим у суді.

Особливість оповіді
Попри те, що книга поділена на розділи: суд: день перший, суд: день другий... виклад зовсім не сухий. Як журналісту, мені доводилося проводити на засіданнях у судах по декілька годин, а той цілий день. І часто в наших реаліях це просто сухий виклад фактів та заперечень, свідчень. Натомість тут багато емоцій. Прокурор та адвокатка – харизматичні персонажі. Так, прокурор Ейб жартує з присяжними, грає у «доброго» копа, впевнений у своїй правоті й навіть не сумнівається в тому, що Елізабет винна. А нові факти, які вказують на протилежне, легко обігрує так, щоб вони підтверджували його думку. Натомість адвокатка Шеннон мені здалась цілеспрямованою та відданою своїй справі, попри те, що в будь-якому випадку отримає свої шістсот доларів за годину, Шеннон намагається допомогти своїй підзахисній та довести, що та не винна. Але й вона не особливо прагне дізнатися, хто ж винен насправді. До цього мають дійти самі читачі, а також усі персонажі – усвідомити, що брехню все одно викриють і немає сенсу приховувати правду.
Опис допитів круто виглядає і цікаво спостерігати, як змагаються між собою адвокат та прокурор. Тут варто зауважити, що авторка працювала адвокатом в одній з провідних юридичних компаній Америки, напевно, тому їй вдалось так добре зобразити своїх героїв, що працюють у цій сфері.

Збіг випадковостей, який призвів до трагедії
Допити адвоката та прокурора в суді чергуються зі спогадами героїв, із їхнім теперішнім життям, міркуваннями «а якби я в той день не…» І справді випадкові збіги обставин призвели до великої трагедії. Хтось неправильно зрозумів слова іншого, хтось вирішив ще раз поїхати на лікування, хтось задумав приховати невелику дрібничку, чомусь затримався сеанс, сіли батарейки і так далі. Якби викинути якісь із цих обставин, то смертей могло б і не бути. Але це життя і воно не завжди справедливе. Винні – всі, але хтось сяде за ґрати на декілька років, хтось на декілька місяців, а хтось може й не побачити завтрашнього дня.

«Ми вже рік брешемо, самотужки вирішуючи, що справедливо, а що – ні, що важливо, а чим можна знехтувати. Ми всі винні», – ось так сказала в кінці книги одна з героїнь і, безумовно, вона була права.

Більше драма, ніж детектив
Хто винен насправді я зрозуміла майже відразу. Було чимало натяків на це. Та все одно читати цікаво, я постійно сумнівалась в своєму виборі. Авторка показувала історію з погляду всіх героїв. І тільки-но в суді надали докази чиєїсь нечесності, навіть причетності, читачам давали спогади або міркування з погляду цього героя, де ніби все ставало на полиці й можна було подумати: «Та ні, тепер усе ясно. Це не він, не вона». Але як було насправді ми дізнаємось лише не останніх сторінках книжки.
Адже тут основне навіть не так пошук злочинця, як розмірковування про соціальні проблеми, які описує Енджі Кім. Варто зауважити, що в основу лягли й деякі автобіографічні відомості. Авторка, як і одна з героїнь книги, жила в Сеулі й разом із батьками в підлітковому віці переїхали до Сполучених Штатів Америки. Тому про деякі моменти знає з власного досвіду.
Серед основних соціальних проблем, які письменниця порушує в книзі, такі:
– життя емігрантів;
– батьки та діти;
– підлітковий вік;
– безпліддя;
– діти з інвалідністю;
– нетрадиційні методи лікування.

Як на мене, то основні проблеми – це життя мігрантів та діти з інвалідністю. Енджі Кім детально показує, як важко пристосуватися до нового середовища, іншої мови, традицій. Робить вона це на прикладі матері Янг та її доньки Мері. Обидві вимушено покинули свою домівку та перебрались жити до Америки. І отримали не те життя, про яке мріяли. Янг доводиться важко працювати й через це вона не може приділяти час своїй дочці, яка якраз вступає у підлітковий вік. Натомість Мері закривається в собі, втрачаючи підтримку Оми, яка тепер стає лише матір’ю для неї. У школі з дівчини знущаються через її походження, неідеальну англійську. І вона це тримає в собі. Родина важко працює й робить вигляд, що нічого не відбувається, але насправді такий переїзд віддаляє їх одне від одного. І кожен «для блага» починає більше й більше брехати та приховувати, здавалось би, невеликих дрібничок.
Центральна проблема – це діти з інвалідністю. У цій книзі Енджі Кім показує бік батьків. Не про те, як страждають діти, а як живуть їхні батьки. Кожен рядок у книзі просякнутий болем, стражданнями, але й в той же час безмежною любов’ю до своїх неідеальних дітей та надією на краще. Авторка детально змальовує побут родин, у яких є діти з інвалідністю. Вона не тільки показує, що доводиться робити батькам, але й що вони відчувають. І виникає питання, чи можна вважати ненормальним те, що такі батьки хочуть побути на самоті, або ж радіють, коли вдається залишити дитину на годину з нянею, а самій випити чашку кави з подругою? Адже та чашка, яка для інших батьків – буденність, для них – велика розкіш. Читати про це все боляче, але саме таким є їхнє життя.

Чому варто прочитати «Міракл-Крік»
Книжка добре написана. Легко читається, сюжет захоплює. Перед сном міркувала про свої здогадки, пригадувала, що вже знаю і як усі нові факти пов’язані, а це показник, що книжку я проживала.
Але крім того, це не легке читання. Роман  порушує багато соціальних питань, про які варто говорити, розмірковувати й намагатись зрозуміти. До того ж авторка так реальністичо все змальовує, що хочеться вірити та співпереживати її героям.
Це не традиційний детектив, і тому він ще більше вартий уваги.

Авторка фото та тексту: Світлана Небилиця @books_passion__