Те, що ми бачимо, – не завжди реальність: рецензія на «Нічне кіно» Маріши Пессл

«Таємниці за своєю природою намагаються вирватися на поверхню».
Маріша Пессл «Нічне кіно»

Але свої таємниці відомий режисер Станіслас Кордова намагається тримати під купою замків. Та журналіст-розслідувач Скотт Макгрегор вирішує витягти їх назовні й показати всьому світові. Він упевнений, що Кордова приховує щось жахливе. Ймовірно, в своєму маєтку «Гребені» режисер знімає не тільки фільми. Особливу увагу журналіста привертає смерть доньки Кордови Александри. Він та ще двоє його помічників починають розслідування саме з її самогубства, та згодом їм доводиться відкрити набагато більше таємниць, ніж очікували.

Реальність оманлива
Із кожною сторінкою книжки «Нічне кіно» реальність все більше утікала, й на її місце приходило щось містичне, нереальне, хотілось повірити в те, що магія існує. Спочатку розслідування цілком звичайне. Журналіст та двоє його помічників через опитування свідків, знайомих жертви, огляду місць, де вона бувала, докопуються до нових деталей та йдуть слідами. Та раптом розслідування заводить їх до чогось темного – прокляття диявола, чорної мітки на оці, а ще до дивних, магічних ритуалів. Тут читач уже не може просто взяти й відкинути містику, бо вона починає просочуватися крізь сторінки й затягувати з собою.
Але містичну атмосферу вийшло сформувати не до кінця, бо саме ця лінія трохи менш розкрита – ритуали, про які йшлося, майже не описані, чому люди збирались саме в Кордови і як він до цього примкнувся, якщо таки це було? Залишилися запитання, на які авторка, на жаль, не дала відповідей.
Тому кожен читач сам робить вибір, у яку з версій йому вірити.

Непересічні персонажі
«Нічне кіно» – детективна історія, в якій майстерно переплітаються й інші літературні жанри, зокрема трилер та психологічний роман тощо. Написано в стилі нуар. Сценарії перетворюються на реальне життя і навпаки. Книжка дуже динамічна й постійно тримає в напрузі. Вона точно сподобається всім, хто любить, коли автори тримають їх на межі реального та вигаданого.
Та найцікавішими у цій історії, як на мене, є персонажі, непересічні та цікаві. Найперше – таємничий Кордова. Він так і залишився для читачів загадкою, бо Маріша Пессл не розкрила його до кінця через відкритий фінал. Після перегортання останньої сторінки залишиться запитання: хто він? Батько, який хотів врятувати дитину? Убивця? Божевільний? Геній? Кожен може зробити висновок сам, почувши про життя популярного режисера від кількох людей, але тільки не від нього самого.
В історії Станісласа Кордови можна побачити зло, а можна навпаки – життєлюбство та доброту; хтось, як і кордовити, буде фанатіти від нього, а інші – оберуть варіант жорстокого генія.
Інший герой – Скотт – журналіст, який втратив репутацію і тепер хоче її повернути. Він той, кому всю історію довелося бігати то за тінню Александри, то за тінню її батька Станісласа Кордови. Скотт прагне відшукати правду й до самого кінця не розуміє, що робить усе це тільки заради себе та свого імені, а не через великий поклик справедливості чи бажання докопатися до правди. Цей герой у читачів так само може викликати і симпатію, і відразу.
Нора та Гоппер – помічники Скотта. Відчайдухи, які також шукають себе, молоді та не мають певності в майбутньому. Кожен із них має власні мотиви бути з Макгрегором і допомагати йому. Однак ці персонажі, зокрема Нора, як на мене, є чи не одними з найсвітліших персонажів історії.

Якщо не вірите, подивіться на скриншоти
Що ближче до фіналу, то темнішим стає роман. Особливо під кінець я почала сама мимовільно додумувати, що ж там такого страшного міг робити у своєму маєтку Кордова, коли знімав фільми-жахи.
Чудово доповнюють історію ілюстрації – вирізки з газет, записки та записи зі щоденника, скриншоти сайтів, зокрема і «Чорної дошки», куди могли зайти тільки справжні кордовити. І все таке реалістичне, що я теж пробувала загуглити цю дошку.
Авторка надзвичайно велику увагу звернула на такі деталі. Вони не просто доповнюють саму історію, але й роблять її дуже реальною. Бо тут не просто якісь тексти, а фотографії героїв, зокрема світлини з Александрою та самим Кордовою. Маріша Пессл створила таку атмосферу, що в цих вигаданих героїв захотілося повірити й теж погуглити, чи раптом таких не існувало насправді.

Реальне чи містичне: вибір за читачем
Стиль написання простий і читається книжка легко, та все ж вона об'ємна, тому прочитати швидко, як на мене, не всім вдасться, але ви зануритеся повністю в цю історію і будете проживати всі моменти з героями. Це дуже цікавий детектив і мені ще не траплялась така історія, де б стільки уваги приділяли деталям.
Я, звісно, не розгадала таємниць родини Кордови. І мене трохи засмутив фінал, бо не почула версію основного «злочинця», але авторка дає читачам два варіанти того, як усе було – один цілком реальний, а інший – паранормальний. Обирати, який більше схожий на правду, тільки читачам, а справжню історію буде знати лише розслідувач, який таки докопався до істини.
Особисто мені хотілося, аби більше увагу було приділено фінальним сценам. Десь сторінок за сто до кінцівки з’явилось відчуття, що події почали розгортатися надто швидко, чи то авторці хотілося закінчити, чи то просто я так сильно бажала дізнатися фінал.
Загалом же, якщо ви шукаєте роман, який полоскоче вам нерви й не дасть нудьгувати (а ще після нього під іншим кутом будете дивитися на жахастики, якщо взагалі будете), тоді ця книга точно для вас.  

Авторка фото та тексту: Світлана Небилиця @books_passion__