Детектив без детективу: захопливий сімейний роман «Свекруха» Саллі Гепворт

Четверо книжкових блогерок belle_library (Поліна Афанасьєва), innspirit (Анастасія Нікуліна), roxolania.books (Юлія Росоха) та tar_el (Юлія Дутка) прочитали роман «Свекруха» Саллі Гепворт та діляться враженнями.

Як свекруха з невісткою: взаємини Діани та Люсі

Настя: Я була розчарована. Де ж той холівар, який обіцяла мені назва? Але це лише очікування, бо історія не про це. Тут не буде шалених баталій між жінками і холодних воєн теж. Насправді, це досить нормальні стосунки людей із різним життєвим досвідом. Ніхто нікому не псує життя і не налаштовує рідних проти «опонентки». Кожна по-різному проявляє свої емоції і має різні очікування від іншої. І найцікавіше, що стосунки могли б стати ще приємнішими, якби кожна озвучила те, що в неї всередині. Говорити і ще раз говорити!

Поліна: Стосунки між Діаною та Люсі, насправді, чи не найідеальніші. Авжеж, через власну втрату, Люсі прагнула до заміщення та більш близьких відносин із свекрухою, хоча й не так сталося як гадалося. Діана вже мала свій уставлений внутрішній світ та відносини із зовнішнім, але й у стосунках із невісткою вона завжди поводила себе гідно. Більше того, у розкритті історії читачеві відкриваються нові сторони особистостей як Діани, так і Люсі, і їхня поведінка стає ще більш зрозумілою. І з власного досвіду можу сказати, що такі відносини між свекрухою та невісткою просто мрія. Діана поважала вибір кожного члена своєї родини, намагалась надати якнайбільше і зробити всім зручно, і якщо чиїсь власні прагнення не відповідали поведінці Діани, то то вже їхні проблеми.

Юля Р.: Мені сподобалася думка авторки про те, що ми можемо обрати чоловіка, але не його рідних. Рідня вже дістається як додаток і ми мусимо якось з тим миритися, знаходити точки дотику та компромісити (чи ні). Головне – дивитися на все без зайвих очікувань і розуміти, що ваші уявлення про життя і стосунки в родині можуть кардинально відрізнятися від уявлень інших. Люсі складно було зрозуміти Діану, бо спершу вона дивилася на неї через призму власних очікувань і фантазій. Вона малювала в уяві одні картинки, а коли ті не стали реальністю, вирішила, що з Діаною щось не так. Але це й не дивно, бо Діана справді досить закрита особистість. Шкода, але цим двом просто не вистачало щирих розмов, які дали б змогу зрозуміти одна одну.

Юля Д: Я не раз бачила такі стосунки свекруха-невістка, що доходило до повномасштабних баталій. Тож, виходячи з назви роману, розраховувала на щось саме таке. І мене приємно здивувало, що тут зображені цивілізовані стосунки дорослих людей: не завжди все гладко, але без дрібних капостей, великих скандалів та перетягування ковдри. Кожна з них живе своїм життя. Можливо, Люсі хотілось би більшу роль у житті свекрухи, можливо, Діана прагнула б краще знати невістку, але, на жаль, замовчування деяких проблем та ігнорування інших з часом тільки погіршують ситуацію. Тому що сім’я насамперед про спілкування, і тут їм бракує моментів справжньої відвертості, яка б зруйнувала цей мур.

Ідеальна чи ні? Минуле, про яке ніхто не знав

Юля Д.: Спогади Діани для мене були найцікавішою частиною цього роману. Адже, погодьтесь, дама вона специфічна, тож хотілось простежити, що ж саме вплинуло на її філософію, що зробило її такою… нетерпимою до чужої слабкості, віддаленою від власних дітей і близькою до нужденних. Мусив бути якийсь поворотний момент, який перетворив щасливу донечку заможних батьків на благодійний взірець для наслідування.

Поліна: Багатошаровість цього роману вражає. Перші почуття та розуміння вже нічого не важать на середині книги, а ближче до кінця взагалі все перевертається догори дригом. Саме за такі повороти я люблю читати подібні книги. Вони нам нагадують, що судити нікого не можна, бо ніхто не знає, чи зручне те взуття, в якому йде інша людина по життю. А Діана розкрилася настільки, що я зрозуміла її характер та особистість.

Юля Р.: Коли дізнаєшся про життєвий шлях Діани, її минуле, то багато чого стає зрозумілим. Не скажу, що це дало змогу цілком прийняти її життєву позицію, але зрозуміти – так. Ця жінка – сильна особистість, такими в реальному житті захоплюєшся і надихаєшся. Проте розумієш, що багато травм залишилися «боліти». Саме тому нужденним вона співчувала більше, ніж власним дітям. Їй був близьким їхній біль.

Настя: Минуле – те, що робить нас нами. Коли читаєш історію Діани, розумієш, що по-іншому бути не могло. Розумієш мотиви її стосунків з дітьми, «небажання» допомагати, холодний стиль спілкування з близькими. Є люди, які можуть більше зробити для інших (друзів, колег, незнайомців), ніж для власної родини. І при цьому вони люблять своїх рідних. Свою любов кожен проявляє, як вміє. Діана вміла саме так, що для інши може видатись відсутністю теплих почуттів взагалі.  

Допомогти чи підштовхнути? Життєва філософія Діани

Юля Р. :Для мене це питання – допомогти чи підштовхнути – стало наріжним каменем всієї цієї історії. Бо беззаперечний плюс Діани був у тому, що вона могла виховати своїх дітей у дусі «золотої молоді», які не розуміють як насправді живе величезна кількість людей, але свідомо цього не робила. Їй важливо було, щоб діти вміли цінувати те в житті, що не можна придбати за гроші. Щоб вони прагнули, долали невдачі і досягали врешті всього самі. Але… інколи вона поводилася занадто холоднокровно і відсторонено і те, що мало бути «підштовхування» виглядало як «відштовхування».

Поліна: До життя не йде додаткова покрокова інструкція, як, наприклад, до шухляди з Ikea. І хоча й зібрати шухляду той гайд не завжди допомагає, але саме його наявність робить процес збору більш спокійним. От і Діана не мала інструкції до того, як варто правильно жити, і тому припускалася помилок та робила хибні вибори. У сьогоденні молодій Діані допомогли би знайти психоаналітика, який би пропрацював із нею всі травми. Тоді, можливо, відносини із оточуючими буди б для неї більш зрозумілими та менш травматичними. Загалом, мені дуже сподобалась Діана своїм ставленням до життя, бо дійсно, іноді варто покладатись лише на себе. Враховуючи, що читач дещо заангажований подачею подій та іноді ставить під сумнів поведінку Діани саме через плин історії, в житті Діана мені б точно сподобалась.

Настя: Існує поширене твердження, що діти – центр світу батьків, і що батьки зроблять для своїх дітей усе. І ще одне – про те, що твої дрібниці-проблеми (завалив екзамен, кинула дівчина, посварився з кращим другом) ніщо у порівнянні з глобальними проблемами інших (голод, війна, фізичні травми). Діана – приклад того, як на фоні важкого життя мігрантів та біженців безхмарне життя її дітей із заможної родини здається надто легким, для якого не потрібно зайвий раз напружуватися. Порівняння загалом дуже слизька тема. І проблема, яка здається дрібничкою, для когось може бути кінцем світу. І дрібничка може одну людину зламати, в той час, як серйозна перешкода – загартує іншого.  

Юля Д.: Життя – не щось за замовчуванням справедливе, тож не бачу нічого страшного в тому, що хтось отримує кращі стартові умови. Зрештою, в цієї родини так і мало бути. Діана не мусила давати своїм дітям все, та, як на мене, в дечому могла піти назустріч. Можливо, це було б не зовсім правильно за її особистим кодексом честі, але по-людськи цілком нормально, сподівано. Але їй нічого не давалось просто так, і це її загартувало, тож цей шлях видався їй найкращим. Не можу його повністю схвалити, але можу зрозуміти.

Що мені найбільше сподобалось у цьому романі?

Настя: Дві точки зору (центральні – невістки та свекрухи + додаткові інших членів родини) – чудовий прийом, щоб показати одну й ту саму ситуацію з різних боків, особливо, коли обидві сторони мають рацію. Ще у історіях з вбивством цікаво, хто вбивця, тому максимально занурюєшся в історію кожного персонажа, щоб вгадати мотив. Розгадка для мене була неочікуваною і доволі страшною. Особливо страшно, коли розумієш обох: і жертву, і вбивцю. І думаєш, що все могло би скластися по-іншому, якби… Якби ми припинили робити так, як на нашу думку краще для когось. Бо «краще» іншої людини – це її рішення, а не наші.

Юля Д.: Мені сподобались персонажі – нормальні, живі люди, яких не складно уявити, за якими цікаво спостерігати. Класні не тільки дві головні героїні Люсі й Діана, а й їхні люблячі чоловіки, Нетті, яка шукає себе, але ніяк не може досягти бажаного… Навіть цей аферистичний друзяка Оллі – і той вельми показовий персонаж. Тому плюсую Саллі Гепворт не тільки за сюжет, але й за створення живих персонажів.

Юля Р.: Цей роман дуже легко накладається на життя будь-кого з нас і це мені дуже сподобалося. Він змушує проаналізувати свої стосунки з рідними, дітьми, свою життєву філософію і те, що ти передаси своїм дітям. Замислюєшся над тим як правильно знайти баланс між отим «допомогти чи підштовхнути», як передати свої цінності так, щоб вони стали спільними. Окрім захопливої книги, отримуєш потужний виховний момент для самої себе і це круто.

Поліна: Я дуже люблю життєві романи, а цей написаний напрочуд добре. Читається легко і, що найголовніше, стрибки у часі дуже логічні і зрозумілі, тому історія розкривається. І я погоджуюсь із дівчатами – цей роман дуже легко «відчути», бо він життєвий. Більше казати не буду, бо то вже стане спойлером. Тому просто раджу і вам прочитати «Свекруху» Саллі Гепворт. Там точно є над чим подумати!