«Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького: короткий екскурс повістю

Сльози крізь сміх – саме так часто кажуть про повість «Кайдашева сім'я». Поки підлітки бачать у цьому творі насамперед комічне, для дорослих читачів на перший план виходить драматичність сюжету.

Жанр: соціально-побутова повість, елементи гумору і сатири
Літературний напрямок: реалізм
Вперше опублікована у 1879 році

Цінності:
Шлюб, який ґрунтується на любові
Працьовитість
Духовне багатство та злагода (на жаль, тільки як концепт)

Ідеї:
Здрібніння людської душі
Засудження егоїстичності в сімейних стосунках
Занепад традиційної моралі
Проблеми чоловічого пияцтва та жіночого побутового рабства
Криза комунікації та порозуміння
Відлуння панщини, травмованість нею старшого покоління і разом з тим збідніння ліборобів
Висміювання духовенства

Неочевидна ідея:
Якби батьки і діти, брати і їхні сім’ї мали можливість жити окремо, сюжет не склався б.

Контрасти роману:
Ідилічна природа, яку автор описує із захопленням і любов’ю, та постійна колотнеча персонажів, яку він висміює.

Цікаве:
Село Семигори на Київщині справді існує, а персонажі мали прототипів.

Персонажі:

Омелько Кайдаш – голова сім’ї: вмілий майстер, богомільний чоловік та гіркий алкоголік.

«Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами. Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».

«Кайдаш скочив з ослона й вибіг зі стругом у руці з повітки. Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п’ятниць на рік, перед декотрими празниками».

Маруся Кайдашиха – матір родини та вправна господиня, яка, проте, вирішує, що час їй відпочити, коли в хаті є невістка.

«Кайдашиха вийшла з хати і прикрила очі долонею. Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Біла сорочка здавалась іще білішою од чорної запаски, од чорної з червоними квіточками здорової хустки на голові. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить, і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. Попаді й не багаті пані частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці як потрібну людину».

Карпо – старший син Кайдашів, похмурий, неговіркий, запальний.

«Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті».

Лаврін – молодший син Кайдашів з дещо поетичною натурою.

«Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір».

Мотря Кайдаш (Довбиш) – дружина Карпа, яка походить з багатої сім’ї.

«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи зі злістю».

«Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем»

Мелашка Кайдаш (Балаш) – дружина Лавріна, яка походить з бідної сім’ї.

«Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк».

Конфлікти роману:

Батьки – діти: одвічний конфлікт поколінь у творі Івана Нечуя-Левицького набуває майже гротескної форми.

«Після того, як він [Карпо] оженився, він ніби виріс у своїх очах. Кожний батьків докір здавався йому тепер удвоє важчим. Його думка літала коло якоїсь хати, в котрій він живе сам зі своєю жінкою, сам господарює без батька, без матері і ні од кого не чує ніякого приказу та загаду».

Свекруха – невістки: випливає з кризи патріархального суспільства та ставлення до жінок як до функцій, а не людей.

«Вона почутила, що рідна мати і б’є, та не болить, а свекруха словами б’є гірше, ніж кулаками».

Жіноче побутове рабство, типове для тогочасного суспільства:

«Чого ж це ти, дочко, так розплакалась? Мабуть, дуже нудилась за Бієвцями та за нами, — говорила мати, – привикай, серце, до чужого села та до нової рідні. Адже ж люди якось звикають. Недурно ж кажуть: дівка, як верба: де посади, то прийметься.
– Не так легко, мамо, прийнятись, – говорила Мелашка, – коли посадили ніби на гарячому піску».

Майнова нерівність та прагнення мати більше, найгостріше проявляється у фінальному конфлікті.

«Доки груша не родила, доти й лиха не було».

Своє – спільне: навіть те, що село вже не панське, а громадське не спонукає Кайдашів, та й інших мешканців Семигорів дбати про загальне добро.

«Були пани, шляху не розкопали, на стала волость, а шлях все таки не розкопаний, не буду ж і я його копать. Нехай його чорти розкопують, коли знайдуть у йому смак»

Також варто згадати

Потворні риси характеру персонажів в Івана Нечуя-Левицького виступають як спадщина кріпацтва: улесливість та трепет перед багатшими Кайдашихи, пияцтво Кайдаша, який не розуміє, що з грошима можна надбати щось більше за похмілля.