Світ ніколи не буде таким, як тобі хочеться, проте надзвичайно приємно знайти своє місце в цьому сум'ятті.
Клер Ломбардо «Так весело нам ще ніколи не було»

«Так весело нам ще ніколи не було» – сімейна сага. Роман, який розповідає історію життя декількох поколінь родини. Надзвичайно цікавий жанр, який відгукнеться читачеві, бо в ньому зазвичай порушені актуальні соціальні та родинні питання, з якими зіштовхується багато людей. Як же я люблю сімейні саги! Вони такі затишні, життєві та зрозумілі.
«Так весело нам ще ніколи не було» – дебютна книжка Клер Ломбардо, яка відразу опинилася в списку бестселерів New York Times і була перекладена десятками мов, зокрема в 2021 році вийшла й українською у видавництві «Рідна мова». Я не здивована, що книжка потрапила до різних рейтингів і стала популярною, адже близька кожному читачеві.

«Так весело нам ще ніколи не було»: повторюватимуть вони роками у скрутну мить
Книжка розповідає про Мерилін та Девіда, які познайомились у 70-ті роки й відтоді їхнє життя дуже змінилося. Як відомо, не буває просто, і це добре знають герої книги. Девід та Мерилін люблять одне одного і кожен свій день проживають так, як уміють. Не все в них виходить добре, інколи ідилію переривають сварки та незаплановані події. Проте чотири доньки Девіда та Мерилін вважають, що стосунки батьків ідеальні й намагаються власні життя спланувати за їхньою моделлю.
Та все не так просто. Через недомовки, мовчання та приховування справжніх бажань і емоцій складається хибне враження про те, що ми відчуваємо і що хочемо – ось про це «Так весело нам ще ніколи не було».
Загалом історія розповідає про життя Девіда та Мерилін, про їхню первістку Венді, про Вайолет, про Лізу, про Ґрейсі та про одного з внуків Джону.
У кожного з них непроста доля. Ця історія про взаємодію однієї родини та про намагання кожного її члена створити собі ідеальне життя.

Такі різні й такі схожі
У книжці багато персонажів, кожен зі своїм характером, болями та радостями.
Мерилін та Девід: з них усе почалось. Про них важко говорити окремо. Проживши ціле життя разом, вони стали єдиним цілим. Їхнє життя ніколи не було ідеальним, часто доводилось долати труднощі, та вони ніколи не сумували й у скрутні миті завжди казали собі: «Так весело нам ще ніколи не було». Можливо, завдяки такому девізу їм вдалося виховати чотирьох зовсім різних доньок.
Венді – найстарша донька, первістка. Не запланована, але люблена. Вона може здатися бунтаркою та егоїсткою, поки читач не провідчуває її життя. Ще з дитинства Венді було важко, майже відразу після неї батьки народили ще одну дитину, тож увага з первістки перейшла на другу доньку. Можливо, тому вже в підлітковому віці Венді хоче бути самостійно й втекти з дому. Вона намагається жити, але життя підкидає їй багато сюрпризів, і деякі з них – жахливі.
Вайолет – друга донька Мерилін та Девіда. Вона будує план ідеального життя і засмучується, коли щось іде не так. Вайолет молодша за Венді лише на 10 місяців, тому між сестрами часто виникають суперечки, але разом із тим у скрутні часи Венді готова прийти на допомогу та довгий час приховує страшну таємницю Вайолет.
Ліза – розумниця, захоплюється науками, багато працює, але боїться говорити те, що думає і не здатна на відважні кроки. Вона живе з чоловіком, який не може взяти на себе відповідальність. А згодом виявляє, що вагітна. І в такій ситуації Ліза не знає, що робити. Вона хоче мати таку ж родину, як у батьків, та все йде не за планом, бо ідеальних сімей не буває.
Ґрейсі – найменша донька Девіда та Мерилін. У неї велика різниця у віці з іншими сестрами. Її всі називають «каченя», і так вона й почувається. Ґрейсі не готова до дорослого життя, бо повсякчас огорнута батьківською турботою та сестринським захистом і, може, саме це не дозволяє дівчині стати самостійною?
Кожен персонаж книги так схожий на реальних людей, тому болі та радості знайомі читачеві. Одні герої будуть бісити, інші ж викликатимуть повагу, але ніхто з них не залишить читача байдужим.

Як побудовано сюжет?
Сімейна сага розповідає про декілька поколінь. Зокрема, читач дізнається про найстарших героїв – Девіда та Мерилін від початку їхнього знайомства і до теперішніх днів та про всіх їхніх дітей, деякі з них вже встигли досягти зрілості. Книжка написана не хронологічно, постійно чергуються розділи з описами життя то одного героя, то іншого, то про минуле, то про теперішнє.
Але завдяки такому прийому авторка постійно тримає читача в інтризі. Найголовніші події з героїв обриваються, не відкрившись до кінця, щоб розповісти про ще одного персонажа, яка є не менш хвилюючою та життєвою. А ще завдяки спогадам про минуле Клер Ломбардо показує читачем хибність міркувань героїв, зокрема, відразу як доньки думають, що у батьків завжди було все ідеально, авторка трішки відкриває завісу й показує – ні, ідеально ніколи не буває, завжди є скрутні миті. Це життя, і його треба просто любити.

«Мати поруч близьких людей – то великий дар»
Ця книжка життєва. Тут немає ні магії, ні чогось надзвичайного – вона про життя таке, яким воно є. І буде дуже близькою кожному читачеві.
Особисто я бачила себе практично в кожній героїні на різних етапах їхнього життя.
Ця книга про:

  • родину;
  • взаємодію між близькими людьми;
  • дітей;
  • батьківство;
  • вміння говорити про те, що турбує.

Як на мене, основне повідомлення – говорити про те, що думаєш, нікому не потурати, інакше можна заплутатися і стати геть нещасним. Важливо бути щирими з найріднішими людьми. Розмови – не менш важливі. У «Так весело нам ще ніколи не було» Клер Ломбардо часто поряд із відповіддю героїні наводить її справжні думки, які так і залишились невисловленими. Наприклад:

«– Я не це мала на увазі. Я просто подумала, що, може, хтось із вас поранився, – мовила вона, а сама подумала: «Я думала, ти вбив котрогось з моїх синів, поки я на дві хвилини залишили тебе з ними» або «Вона обрала мене, – хотілося сказати йому. – Вона обрала мене, і ми це зробили», чи «Їй хотілося схопити його за плечі, струснути й попросити: «Поступися мені. Дай мені, чорт забирай, змогу насолодитися цим світанком».

Та, на жаль, багато слів так і не було сказано, тому між героями виникали сварки, непорозуміння, як часто буває і в реальних людей.
Ця книжка розповідає про болі героїв, але разом із тим про їхні радості та намагання боротися з труднощами. Про любов і про те, як «не вигоріти» після багатьох років разом. Вона однозначно відгукнеться у багатьох читачів, бо думки, дії та герої так схожі на нас.

Авторка фото та тексту: Світлана Небилиця @books_passion__

">

Рецензія на «Так весело нам ще ніколи не було» Клер Ломбардо

28.12.2021 12:07

9 хв. на читання

Рецензії та огляди

Світ ніколи не буде таким, як тобі хочеться, проте надзвичайно приємно знайти своє місце в цьому сум'ятті.
Клер Ломбардо «Так весело нам ще ніколи не було»

«Так весело нам ще ніколи не було» – сімейна сага. Роман, який розповідає історію життя декількох поколінь родини. Надзвичайно цікавий жанр, який відгукнеться читачеві, бо в ньому зазвичай порушені актуальні соціальні та родинні питання, з якими зіштовхується багато людей. Як же я люблю сімейні саги! Вони такі затишні, життєві та зрозумілі.
«Так весело нам ще ніколи не було» – дебютна книжка Клер Ломбардо, яка відразу опинилася в списку бестселерів New York Times і була перекладена десятками мов, зокрема в 2021 році вийшла й українською у видавництві «Рідна мова». Я не здивована, що книжка потрапила до різних рейтингів і стала популярною, адже близька кожному читачеві.

«Так весело нам ще ніколи не було»: повторюватимуть вони роками у скрутну мить
Книжка розповідає про Мерилін та Девіда, які познайомились у 70-ті роки й відтоді їхнє життя дуже змінилося. Як відомо, не буває просто, і це добре знають герої книги. Девід та Мерилін люблять одне одного і кожен свій день проживають так, як уміють. Не все в них виходить добре, інколи ідилію переривають сварки та незаплановані події. Проте чотири доньки Девіда та Мерилін вважають, що стосунки батьків ідеальні й намагаються власні життя спланувати за їхньою моделлю.
Та все не так просто. Через недомовки, мовчання та приховування справжніх бажань і емоцій складається хибне враження про те, що ми відчуваємо і що хочемо – ось про це «Так весело нам ще ніколи не було».
Загалом історія розповідає про життя Девіда та Мерилін, про їхню первістку Венді, про Вайолет, про Лізу, про Ґрейсі та про одного з внуків Джону.
У кожного з них непроста доля. Ця історія про взаємодію однієї родини та про намагання кожного її члена створити собі ідеальне життя.

Такі різні й такі схожі
У книжці багато персонажів, кожен зі своїм характером, болями та радостями.
Мерилін та Девід: з них усе почалось. Про них важко говорити окремо. Проживши ціле життя разом, вони стали єдиним цілим. Їхнє життя ніколи не було ідеальним, часто доводилось долати труднощі, та вони ніколи не сумували й у скрутні миті завжди казали собі: «Так весело нам ще ніколи не було». Можливо, завдяки такому девізу їм вдалося виховати чотирьох зовсім різних доньок.
Венді – найстарша донька, первістка. Не запланована, але люблена. Вона може здатися бунтаркою та егоїсткою, поки читач не провідчуває її життя. Ще з дитинства Венді було важко, майже відразу після неї батьки народили ще одну дитину, тож увага з первістки перейшла на другу доньку. Можливо, тому вже в підлітковому віці Венді хоче бути самостійно й втекти з дому. Вона намагається жити, але життя підкидає їй багато сюрпризів, і деякі з них – жахливі.
Вайолет – друга донька Мерилін та Девіда. Вона будує план ідеального життя і засмучується, коли щось іде не так. Вайолет молодша за Венді лише на 10 місяців, тому між сестрами часто виникають суперечки, але разом із тим у скрутні часи Венді готова прийти на допомогу та довгий час приховує страшну таємницю Вайолет.
Ліза – розумниця, захоплюється науками, багато працює, але боїться говорити те, що думає і не здатна на відважні кроки. Вона живе з чоловіком, який не може взяти на себе відповідальність. А згодом виявляє, що вагітна. І в такій ситуації Ліза не знає, що робити. Вона хоче мати таку ж родину, як у батьків, та все йде не за планом, бо ідеальних сімей не буває.
Ґрейсі – найменша донька Девіда та Мерилін. У неї велика різниця у віці з іншими сестрами. Її всі називають «каченя», і так вона й почувається. Ґрейсі не готова до дорослого життя, бо повсякчас огорнута батьківською турботою та сестринським захистом і, може, саме це не дозволяє дівчині стати самостійною?
Кожен персонаж книги так схожий на реальних людей, тому болі та радості знайомі читачеві. Одні герої будуть бісити, інші ж викликатимуть повагу, але ніхто з них не залишить читача байдужим.

Як побудовано сюжет?
Сімейна сага розповідає про декілька поколінь. Зокрема, читач дізнається про найстарших героїв – Девіда та Мерилін від початку їхнього знайомства і до теперішніх днів та про всіх їхніх дітей, деякі з них вже встигли досягти зрілості. Книжка написана не хронологічно, постійно чергуються розділи з описами життя то одного героя, то іншого, то про минуле, то про теперішнє.
Але завдяки такому прийому авторка постійно тримає читача в інтризі. Найголовніші події з героїв обриваються, не відкрившись до кінця, щоб розповісти про ще одного персонажа, яка є не менш хвилюючою та життєвою. А ще завдяки спогадам про минуле Клер Ломбардо показує читачем хибність міркувань героїв, зокрема, відразу як доньки думають, що у батьків завжди було все ідеально, авторка трішки відкриває завісу й показує – ні, ідеально ніколи не буває, завжди є скрутні миті. Це життя, і його треба просто любити.

«Мати поруч близьких людей – то великий дар»
Ця книжка життєва. Тут немає ні магії, ні чогось надзвичайного – вона про життя таке, яким воно є. І буде дуже близькою кожному читачеві.
Особисто я бачила себе практично в кожній героїні на різних етапах їхнього життя.
Ця книга про:

  • родину;
  • взаємодію між близькими людьми;
  • дітей;
  • батьківство;
  • вміння говорити про те, що турбує.

Як на мене, основне повідомлення – говорити про те, що думаєш, нікому не потурати, інакше можна заплутатися і стати геть нещасним. Важливо бути щирими з найріднішими людьми. Розмови – не менш важливі. У «Так весело нам ще ніколи не було» Клер Ломбардо часто поряд із відповіддю героїні наводить її справжні думки, які так і залишились невисловленими. Наприклад:

«– Я не це мала на увазі. Я просто подумала, що, може, хтось із вас поранився, – мовила вона, а сама подумала: «Я думала, ти вбив котрогось з моїх синів, поки я на дві хвилини залишили тебе з ними» або «Вона обрала мене, – хотілося сказати йому. – Вона обрала мене, і ми це зробили», чи «Їй хотілося схопити його за плечі, струснути й попросити: «Поступися мені. Дай мені, чорт забирай, змогу насолодитися цим світанком».

Та, на жаль, багато слів так і не було сказано, тому між героями виникали сварки, непорозуміння, як часто буває і в реальних людей.
Ця книжка розповідає про болі героїв, але разом із тим про їхні радості та намагання боротися з труднощами. Про любов і про те, як «не вигоріти» після багатьох років разом. Вона однозначно відгукнеться у багатьох читачів, бо думки, дії та герої так схожі на нас.

Авторка фото та тексту: Світлана Небилиця @books_passion__