Світи Джеффа Леміра: космічний «Триліум» та моторошний «Ґідеон Фоллз»

Першим моїм знайомством з творчістю цього канадського автора став вже легендарний «Чорний молот» – історія про супергероїв-вигнанців, про їхні проблеми та далеку ферму, яка стала їхнім домом (в’язницею?) назавжди. Здавалось би, депресивна штука, але викликає таку гамму переживань, що відчуваєш себе неймовірно живою. Якими ж є світи «Триліуму» та «Ґіддеон Фоллза»?

Лемір залишається вірним собі

Щоразу, коли берусь за його комікси, знаю, що буде емоційно. І якщо в космічному «Триліумі» ці почуття на поверхні: герої кохають одне одного і навіть ігри з часом та простором не стають на заваді, то в «Ґідеон Фоллз» такий клубок, що одразу й не розплутаєш (зрештою, маємо наразі два томи, а там буде ще чимало несподіваного): розгубленість, втрата, пошук – себе і того зловісного Чорного амбару, з якого все почалось.

Емоції як пріоритет в оригінальній серії – класний початок. Можна вирушити в мандрівку на далеку планету, щоб знайти порятунок, як у «Триліумі», або ж зануритись в себе, щоб зрозуміти, що насправді відбулось. Все, що бачиш довкола (чи в собі) невпинно змінює, герої ростуть, ростуть такими, що можуть тримати небо.

Дуалізм

Героїв двоє – і вони не вороги. Навіть у коміксі «Джокер: вбивча усмішка», який належить творчому дуету Лемір – Соррентіно у центрі двоє. Ні, не пара, але однозначно персонажі з міцним зв’язком.

Вільям і Ніка – минуле і майбутнє – Земля та освоєний космос. Травмуючі спогади, від яких не втекти, в кожного свої. Зустріч в магічному місці, яка могла би стати надією для всіх людей… та чи вистачить часу, чи вдасться їм бути швидшими за те, що нищить всіх і все.

Нортон і отець Фред – шукач і блукалець – місцевий божевільний та священник з поганою репутацією. Що їх об’єднує? Те, що обидва можуть зайти в Чорний амбар. Те, що обидва шукають зустрічі з цією марою. Те, що один знає, ким є інший, а інший навіть не знає, хто він такий...
 
Як Лемір лякає

Як на мене, у цих історіях спільними є два страхи: загубитись і не встигнути. Загубитись в космосі, серед часових закрутів або навіть гірше – і там, і там. Або ж не знайти дороги до Чорного амбару, або ж потім виходу з нього. Цей страх загубитись породжує певну розгубленість героїв. Читач вже не просто співпереживає, а хоче допомогти, простягнути руку просто через панель і провести героя у безпечне місце.

Наступний страх – не встигнути. Герої обмежені в часі, і, коли наступить очікуване «надто пізно», станеться щось жахливе. У «Триліумі» потрібно знайти ліки від розумного вірусу, інакше загине навіть та невеличка купка людей, які залишились. У «Ґідеон Фоллзі» є відчуття постійної загрози, от-от має щось стати. Ця загроза не оформлена в щось конкретне, але читачі знають: щось буде. І це щось буде страшним.

Як він показує приязнь
Іскра спалахує з близькості, зі спільного інтересу, а у «Триліумі» чи не з першого погляду. Персонажі цих коміксів заприязнюються, коли об’єднують свої сили щодо певної мети. Зв’язки між ними виникають міцні: у «Ґідеон Фоллзі» Нортон і лікарка Сю, які тепер разом збирають фрагменти Чорного Амбара; отець Фред та шерифка, які намагаються натрапити на слід зниклого Денніела. Всі докази ведуть їх в одну точку – до Чорного амбара.
У «Триліумі» герої навіть міняються долями, не одразу помічаючи те, що опинились не на своєму місці. Настільки вони близькі, настільки спорідненні.

І все-таки це божевілля
Ще одна риса, яку помітила у творчості Джеффа Леміра: герої можуть бути божевільними, і це нова нормальність. Особливо це помітно у створеному разом з Андреа Соррентіно (привіт, Джокере). Божевільні, одержимі, в чомусь юродиві, ошаленілі пророки майбутнього, яке вже зовсім близько. Вони не так привертають увагу інших персонажів, як працюють для глядача: «Розплющ очі! Озирнись. Ось воно наближається».
У 2021 нам дещо іронічно читати про розумний вірус, що нищить людство. Джефф Лемір щось знав. І з іншого боку не менш лячно думати про те, що отакий от Ґідеон Фоллз, де божевілля приходить з примарою, може бути зовсім близько.

Авторка: Юлія Дутка tar_el