«Кошичок із головами»: як Джо Гілл здійснив «Втечу з Шоушенка»

Події у мальописі «Кошичок із головами» Джо Гілла розгортаються у тому ж вигаданому куточку штату Мейн, що й повість «Рита Гейворт і втеча з Шоушенка» Стівена Кінга. Як син скористався батьковою вигадкою?

Один світ на двох

Шанувальники Короля жаху вже звикли, що у штаті Мейн постійно відбувається якась чортівня: як не упирі бенкетують, то моторошні маніяки гуляють, то психовані психи активізовуються, а то й взагалі коїться непояснюване, що потім не дає заснути уночі. Повість «Рита Гейворт і втеча з Шоушенка», яка увійшла до збірника «Чотири сезони» не така: не моторошна, не страшна, вона до болю реалістична і навіть зворушлива. Вона про дружбу і те, щоб залишатись людиною попри все. А що ж маємо у «Кошичку із головами»? Містику, приправлену сильною грозою та вікінзькою магією, яка теж про те, щоб залишитись людиною, незважаючи на складні обставини.

Якщо в уяві батька втеча з вигаданої в’язниці стає розв’язкою сюжету, то в сина це тільки початок. Фрагмент, який спочатку ніби й не має особливого значення. Читачі разом з Ліамом і Джун мало не проїхали повз, зрештою, для них саме почався відпочинок… Кілька сторінок, і ми вже сприймаємо зникнення чотирьох зарізяк як повноцінну зав’язку, яка визначає те, що відбуватиметься далі.

Чи можна назвати юнку Джун Бренч натхненницею графічної повісті, якою була Рита Гейворт для Енді Дюфрейна? Так, Джун надихає, але вона не Рита. Рита – безмовний свідок потуги, зірка, яка вказує шлях, Джун – саме та, хто докладає надлюдських зусиль у критичний момент.

Вони говорять

Сокира стає для Джун найкращою подругою у смертельно небезпечній пригоді, намаганні вижити та відшукати хлопця, якого викрали кримінальники. Сокира ця непроста, вона давня і, схоже, затаїла у собі магію, яка не дає ворогам померти. Стяті голови не помирають. Вони продовжують жити, ніби й далі мають тіла. Це що ж? Вони отримали безсмертя? Джо Гілл нам цього не покаже, адже «Кошичок із головами» – динамічний комікс, події якого вкладаються у добу.

Ці голови у кошику – вони трофеї для Джун? Чи радше балакучі свідки того, що сталось? Ці голови багато можуть розказати. Вони і розкажуть. Джун складає їх у кошик для пікніка не випадково, тож запасіться терпінням і не нагороджуйте геройку ярликом «дивачка» одразу. Можливо, вона просто не хотіла залишати їх напризволяще, хоч вони й бажали їй зла.

Валькірія

Бачу Джун Бренч безстрашною воїнкою, яка йде у бій заради того, у що вірить, заради того, кого любить. Озброєна вікінзькою сокирою, вона, як міфічна валькірія, не дозволяє собі зупинятись. Вона не зважає на болючі рани, адже чітко бачить перед собою мету. Джо Гіллу вдалось створити героїню, яка зачаровує рішучістю і стресостійкістю найвищого рівня. Те, що з нею відбувається, виправдало б й істерику, і нервовий зрив, і нестримне бажання втекти і сховатись, але ні. Джун Бренч не гнеться і не ламається, вона – як та старовинна сокира, яка стала у пригоді тої мерзотної ночі, – тільки загартовується у битві.

Як на мене, «Кошичок із головами» варто читати хоча б через неї: через її характер і принциповість. Це зовсім не применшує цікавості сюжету (історія триматиме у напрузі з першої панелі) та доречності олдскульного малюнку Леомакса (він такий, що хочеться ще і ще), та Джун Бренч залишиться супергероїнею несупергеройського коміксу, з якою хочеться зустрітись знову.

Авторка: Юлія Дутка @tar_el