«І де був той розум?..»: перші враження про роман
11.05.2021
10 хв. на читання
Рецензії та огляди
Розмова трьох букстаграмерок innspirit (Анастасія Нікуліна), belle_library (Поліна Афанасьєва) та tar_el (Юлія Дутка) про український переклад роману Pretty Reckless Л.Дж. Шен, який саме вийшов друком у видавництві «Рідна мова».
Сучасний молодіжний роман - який він?
Юля: Не перший молодіжний роман у моїй читацькій кар’єрі, але їх було насправді не так багато, щоб виводити якісь закони жанру. Та, як на мене, всі вони мають: героїв, які через юність чинять всілякі дурниці, масштабний конфлікт: або як результат дитячої ворожнечі, або щось на ґрунті кохання, і ще якогось такого персонажа, в якого можуть закохатись і дівчатка-підлітки, і серйозні пані, які взялись за цю книжку.
«І де був той розум?..» має все це і навіть дещо більше. Мене розповідь Л.Дж. Шен до глупої ночі не відпускала… і, знаєте, я, мабуть, дочитала б її залпом, якби не мала пильних справ наступного ранку. Тому що ця книжка задає шалений темп і не дає себе відкласти. Тут немає якогось яскраво вираженого затишшя, коли читач може видихнути та приготуватись до нового забігу. Ні, тут з розгортанням сюжету напруга не спадає. Як шанувальниця трилерів, ставлю великий плюс.
Настя: Ідеальний молодіжний роман має таємницю (яку хочеться розгадувати протягом твору), запальних героїв, у яких впізнаєш себе, або з якими хотілося б затусити і «жахливі» проблеми–як–кінець–світу (з яких для героїв нема виходу, ясна річ).
Ідеальний дівчачий молодіжний роман – все вищеперелічене + потужна хімія між героями. І до речі, не завжди важливо, яка там буде дівчина, коли на її місці можеш уявляти себе (*зловісний сміх). Тут хімії буде вдосталь, адже класичне «ми кохаємо одне одного, але не можемо бути разом» лоскоче уяву і ти не хочеш зістрибати з гачка Шен, щоб дізнатися: ну чим ця буря–іскра закінчилась.
Поліна: Молодіжні романи для мене – це пігулка від поганого настрою та життєвих негараздів. Проте, читаю я не більше за 3 чи 4 романи на рік, тому і очікування у мене досить високі. Концепція ідеального молодіжного роману для мене включає в себе дуже харизматичних головних героїв (хоча б одного з них), та проблему, у якій ти можеш уявити себе. Кожна книга має дати можливість прожити інше життя, і молодіжний роман не виключення.
«І де був той розум?..» для мене виявився саме тим романом, який не хотілося відкладати. Надзвичайний головний герой і таємниця сюжету розважили мій мозок. Книгу не хотілося відкладати, а це мій особистий показник. А ще дуже добре, що історія завершена. Це ніби торт, який дозволили з’їсти за один присіст, – величезне задоволення під час споживання, а потім більше і не треба.
НеГерої: погані хлопці, погані дівчата
Поліна: Молодіжні романи у книжковій або кінематографічній площині завжди повинні мати «поганого хлопчика». Але цей «поганий» хлопчик має бути дуже правильно «поганим», вибачте вже за таке формулювання. Минуле з таємницями, великі переживання в середині і заборона щось відчувати – ось це складові правильного «поганого хлопця» у молодіжному романі. Пригадайте хоча б Чака Баса з «Пліткарки» або Аче з «Три метри над рівнем неба». Подібна концепція не тільки приваблює читачок з психологічної точки зору (бо вже доведено, що у людській природі дуже потужним є бажання змінити шлях когось, хто ніби звернув не туди), але й дозволяє потренувати власну винахідливість, аби зрозуміти, що саме зробило «поганого» хлопчика таким.
Юля: Мені здається, що у цій книжці немає жодного справжнього поганця. Звісно, риси є у кожного, крім хіба що мегапозитивного татка Дарки (чомусь тут він мені найбільше сподобався. Мабуть, вік дається взнаки, коли в любовному чтиві насамперед звертаєш увагу на того, хто найадекватніший… Хоча його юність теж була буремною), але вони – не лиходії. Переважно просто заплутались або ж дозволили імпульсивності взяти гору. Дарка мене, звісно, на початку вибішувала, але, як виявилось, вона – конструкт середовища, в якому формувалась, тому звинувачувати в її недоліках тільки її якось негарно.
Настя: Знаєте, чому автори «Супермена» вбили його? Бо він був занадто ідеальним. А тому - страшенно нудним. Передбачуваним. Молодіжні книжки про правильних слухняних підлітків, де усі чемні і ніколи не виходять за межі – це… Не те, що не відпустить до останньої сторінки. Бо приваблює неправильне, бунтарське, живе, що помиляється і знову повторює свої помилки. Бунтарство асоціюється з вибухом емоцій. Отже з книжок про поганих дівчат і поганих хлопців можна зачерпнути більше. Глибше. Потужніше. І вдовольнити цікавість. Бо такі «погані» книжки – крутий безпечний спосіб прожити купу небезпечних пригод.
Щоденник гріхів
Настя: Був у мене щоденник. Ну як щоденник, я записала кілька днів у зошиті. Як раз підліткового періоду. Зошит десь зник (впав за шафу), я про нього забула. А потім з переїздом його знайшли хто? Правильно, батьки. І читнули. Словом, щоденник – не краща річ для збереження таємниць у реальному житті. Але шалено захоплива – у книжковому. Якби Дарчин щоденник випустити окремою книгою – був би попит. Небезпечний попит, бо так косячити і підставляти інших – то ще треба дуже постаратися.
Поліна: Пам’ятаєте пісеньку зі словами «Двоє збережуть секрет, якщо тільки один з них – мертвий»? Так от, я можу сказати те саме про щоденник. Авжеж, романтизовані спогади з минулого у вигляді щоденників книжкових героїнь здаються дуже вдалою ідеєю, адже автор такого щоденника уявляє, як його епістолярний жанр буде захоплювати тисячі людей через кілька сотен років. Проте, така романтика пасує тільки книжковим придуманим героям. І, взагалі, не варто писати щось, якщо не хочеш, аби про це дізнались. І це не про щоденник ранкових ритуалів, а про збереження власних гріхів у письмовій формі. А якщо вже вирішуєш віддати думки паперу та чорнилам, то будь готовим, що незабаром хтось цю таємницю відкриє.
Юля: Як тепер кажуть, скрини не горять:) Але Дарчин щоденник гріхів – чи не моя найулюбленіша фішка у цій книжці. Звісно, вести на себе таке досьє, яке хтось може зцупити і розтиражувати, – геть нерозумно, але вона почала записувати в ньому в чотирнадцять… тому теоретично якось це можна виправдати. Та неособливо варто, бо те, що знають двоє – вже не таємниця, а Дарка щонайменше втаємничила щоденник (ненадійний нешифрований носій) та директора Прічарда (носій трохи надійніший, але зі своїми інтересами, тому довіряти йому варто ще менше).
Що мені сподобалось у цій книжці?
Юля: Динаміка – те, що я ціную в книжах насамперед. Вміння втримати читача, щоб не взявся за щось інше – теж на перших місцях. Класна історія, щоб відпочити і повірити в те, що кохання подолає-таки всі перешкоди.
Поліна: Подібних книжок напрочуд мало. Коли сцени 18+ не виглядають спотвореними, коли емоції та внутрішній конфлікт у книзі дійсно захоплюють. Ця книжка мене проковтнула, і я залюбки віддалась виру подій. Відпочити з такою історією вдалось дуже добре, і я дійсно можу її порадити.
Настя: Емоції. Пристрасть між героями палає крізь сторінки і заражає тебе вогнем (18+, нагадую). Моя романтична сторона задоволена. Легкість мови + живі діалоги. Фінальна реакція батька на проблеми героїні – аплодую стоячи! Я б зацінила такий серіал. Майже як «Баффі» тільки без вампірів.