«Захар Беркут» Івана Франка: короткий екскурс твором

Історія ідеального суспільства, якому може зашкодити руйнівний вплив зовнішнього світу, чи роздуми про історію рідного краю? Можна дискутувати, та сумнівів немає в тому, що «Захар Беркут» – шедевр, який заслуговує неодноразового прочитання.

Жанр: історична повість
Літературні напрямки: романтизм, реалізм
Вперше опублікована у 1882 році

Цінності:
Воля
Єдність, згуртованість громади
Любов до рідної землі, її захист
Сім’я як одна з найвищих цінностей

Ідеї:
Немає гіршого за неволю
На зло потрібно відповідати не злом, а справедливістю
Засудження зради (водночас Іван Франко не відкидає того, що зрадник здатен і на добрі вчинки)
Оспівування патріотизму та боротьби за блага для усіх

Неочевидна ідея:
Зайди шкодять закритим суспільствам

За що критикували «Захара Беркута»?
За «соціалістичний» і дещо утопічний побут Тухольщини як ідеального суспільства. В сучасного читача око може зачепитися за згадку Північної Русі (Новгорода, Пскова) як прикладів успішного самоврядування, що не відповідає історичним фактам.

Персонажі:

Захар Беркут – старійшина села, багатодітний батько. Шанує природу та має лікарську освіту, який здобув в монастирі. Дуже розсудливий та мислить далеко поза власними інтересами, тому є беззаперечним авторитетом для тухольців.

«Ні, власти у нас над громадою не має ніхто: громада має власть сама, а більше ніхто, боярине. Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради,— але власти батько мій не має ніякої і не жадає її».

Тугар Вовк – заїжджий боярин, який, вочевидь, провинився перед князем, тому й опинився у такій віддаленій громаді, але він цього ніколи не визнає. Впертий, пихатий чоловік, який намагається постійно демонструвати власну вищість.

«І Тугар Вовк, що йшов передом у важкій, понурій задумі та міркував над тим, як би то завтра стати гідно і в цілім блиску перед тими смердами та показати їм свою повагу та вищість, – і Тугар Вовк не завважав нічого між молодими людьми; одно тільки гнівало його, що той молодий парубок такий смілий і так поводиться з ним і з його донькою, мов з рівними собі».

Максим Беркут – молодший син Захара Беркута, незмінний компаньйон батька у заготівлі лікарських трав. Вправний мисливець і, як показує сюжет, – неабиякий воїн.

«Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок».

Мирослава – єдина донька Тугара Вовка, яка не тільки не розділяє батьківських цінностей, а й відверто йому суперечить. Упродовж повісті демонструє сміливість, стратегічне і тактичне мислення, здатність приймати рішення.

«От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!»

Бурунда – монгольський ватаг, який не рахує втрати і не приділяє достатньо уваги плануванню військових операцій. Його недалекоглядність працює на користь тухольців.

Конфлікти повісті:

Боярин – громада: перший переконаний, що землі з ласки князя належать йому, місцеві ж не розуміють, чому якийсь-там князь дозволяє собі віддавати їхні землі

Батько – донька: Тугар Вовк навіть не допускає думки, що Мирослава може стати дружиною селянина. Він бачить для неї тільки шляхетну партію

Чужі – свої: запекла битва з монголами, які прийшли поневолювати та нищити вільні землі

Цитати про суспільство:
«Ех, все у вас ваше, все у вас святе, все у вас тухольське, – аж слухати обридло! – скрикнув Тугар Вовк. – Немовто поза вашою Тухольщиною вже й світа нема!
Для нас і справді нема світа, – відмовив Максим. – Ми над усе любимо свій кутик, – коли б так кождий інший любив свій кутик, то, певно, всі люди жили б на світі спокійно й щасливо».

«Міняти одного хлопця за руїну наших сусідів, се була б ганьба, була б зрада».

«Великої сили великого Чінгісхана ми не лякаємось. Вона може нас зробити трупами, але не зробить нас рабами. А тебе, боярине, вся сила великого Чінгісхана не зробить уже ані вольним, ані чесним чоловіком!»

«Нинішня наша побіда – велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».