Світ — це Будинок, з якого не вийти: рецензія на «Піранезі»

«Я вважаю, що Світ (або, якщо бажаєте, Будинок, позаяк із практичного погляду ці два поняття ідентичні) бажає собі Мешканця, що стане свідком його Краси та одержувачем його Ласки», Сюзанна Кларк «Піранезі»

Моє знайомство з творчістю Сюзанни Кларк почалося з книжки «Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл». Ця історія зачарувала й перенесла в надзвичайне місце магії й атмосферної Англії. Було відчуття, ніби це книжка Джейн Остін, тільки про магів. Настільки атмосферно, що важко відріватися, попри те, що історія об’ємна і багатошарова.

«Піранезі» – зовсім інший роман. Якби не знала, хто написав «Піранезі», ніколи не подумала б, що це Сюзанна Кларк. Простіша мова, немає надбудови історії, як у «Джонатан Стрейндж та м-р Норрел», де повно посилань на книжки та праці, написані героями тощо.

«Піранезі» набагато менший за обʼємом. Авторка багато про що змушує задуматися, і після завершення книжки ти не можеш дати однозначну відповідь, як усе закінчилось. Навіть зараз, коли пишу цю рецензію через кілька днів після прочитання останньої сторінки, не можу відпустити цю історію і досі пробую зрозуміти: що саме хотіла сказати авторка? Відчутно, що вона заклала набагато глибший сенс, ніж можна осягнути спочатку.

«Піранезі» написана в жанрі фентезі, на мою думку, це і так, і не зовсім, але про це згодом. Беручи до рук нову фентезі-історію, я завжди переживаю, чи зможу зануритися в новий світ, зрозуміти його світобудову, чи буде це цікаво. З «Піранезі» спочатку було складно, адже у різних частинах Будинку чимало різних залів, кожен з яких герой якось називає. Я боялась загубитися в цьому. Потім стає зрозуміліше, яким є цей світ. Хоч до кінця й не ясно, чи він справді існує. Авторка ніби й дає відповідь на це запитання, але ставить у кінці знак запитання.

Отож маємо цікавий і незвичайний світ, який із самого початку для мене був схожим на постапокаліпсис. Тут існує лише двоє живих людей. Вони живуть в Будинку, який називають Світом. Будинок має кілька рівнів, в одному постійно відбуваються Припливи, в іншому панує Повітря, це Світ Хмар, а між ними Світ Людей. Припливи бувають такі сильні, що можуть потрапити й у Світ людей. Знаю, це видається незвичним і незрозумілим, але під час читання вживаєшся, і стає легше уявити, що й до чого.

Загалом історія складається із записів щоденника головного героя, якого називають Піранезі, але він не знає своє точне імʼя. До речі, мені відразу стало цікаво, чи буде пояснення, що ж сталось, чому герої живуть у такому світі, де немає інших людей, чому там так багато колон, і чому це все Будинок? Пояснення, звісно, буде, але ближче до фіналу, коли історія, ніби маленькі пазлики, складеться в цілісну картину.

Головний герой – науковець. Він досліджує зали Будинку (або ж Світу) і все детально документує, деякі описи читаємо й ми. Цікаво, що ці записи він робить для того, хто їх знайде після його смерті й, може, це будемо ми, читачу? Саме так герой і звертається до нас у своїй записах.

У книжці багато алюзій. Можна знайти і до «Хронік Нарнії»: як герої Льюїса через шафу потрапляють у інший світ, тут також є вхід у світ Будинку.

Читається швидко, адже написано від першої особи. Початок дещо повільніший, але ближче до середини сюжет набирає швидкості, динаміки, стає зрозуміліше, що чого все йде, що буде і чого очікувати, наростає напруга у стосунках між героями.

Прочитавши книжку, можу сказати, що тут мікс жанрів: фентезі, детектив. Водночас цей роман можна порівняти із скринькою, наповненою різними дивними речами: виймаєш одну – дивуєшся, а потім знаходиш іншу – ще дивнішу. Щось таке можна сказати й про сюжет.

Також варто відзначити неймовірне оформлення від видавництва «РМ»: красива суперобкладинка, розкішна палітурка і стильні форзаци.

Авторка: Світлана Небилиця, @books_passion__