Двоє чарівників намагалися відродити англійську магію: рецензія на «Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл»

«…не хотіли бачити справжню магію, а хотіли лише читати про неї в книгах».
Сюзанна Кларк «Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл»

Сюзанна Кларк – британська письменниця. Своє дитинство вона провела на півночі Англії та Шотландії. Мабуть, саме ці краї надихнули її на створення дебютного роману «Джонатан Стрейндж і м-р Норрел», адже в цій історії відчувається любов до всього англійського.
Книжка, що розповідає про двох чарівників, побачила світ у 2004 році. Над її створенням авторка працювала десять років. Історія вийшла об’ємною не лише за обсягом, але у пропрацьованості світу та героїв.

«Гаррі Поттер» для дорослих?

Часто «Джонатана Стрейнджа і м-р Норрелла» порівнюють з іншими книгами, кажуть, що це нова версія Гаррі Поттера, але для дорослих. Навіть те саме видавництво – «Блумсбері». Також порівнювали з романом «Майстер і Маргарита». За стилем, кажуть, що він схожий, на книги Джейн Остін. А Ніл Гейман зазначив таке: «Безперечно, найкращий англійський фантастичний роман за останні сімдесят років». Все це справді можна сказати про «Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл», але в цій книжці більше.
Історія розповідає про чарівників (як і «Гаррі Поттер»), але зовсім інакша. Сюзанна Кларк показує альтернативну історію Англії ХІХ століття. Магія майже полишила ці краї, тепер люди просто читають про неї в книгах, а не практикують. Та раптом з’являється старий буркотун містер Ґілберт Норрелл і каже, що він маг-практик. Звісно, йому не вірять. Тож він змушений показати свою магію, у той же час чоловік укладає договір з іншими магами-теоретиками: якщо йому вдасться, то вони повинні припинити вивчати чари.
Коли Норрелл переїжджає до Лондона, в нього з'являється здібний учень Джонатан Стрейндж. Ці чоловіки не схожі між собою, тому не дивно, що згодом між ними виникає суперечка, і їхня дружба розколюється. Тим часом англійська магія поволі відновлюється, але разом з тим на країну очікують зміни й не всі вони на краще.
Ця історія багатошарова: розповідає про часи, коли правив Король Крук (близько триста років тому) та про новітні часи, коли двоє впевнених у собі магів вирішили, що саме вони мають відновити англійську магію. Події відбуваються в наполеонівську епоху, коли Англія воювала з Францією, а тому магія чарівників стає затребуваною і серед міністрів, і серед генералів.
У книзі відчувається вплив Джейн Остін. Це простежується в описах, гуморі, героях, краєвидах Англії. Сюзанна Кларк сучасна письменниця, але пише, як класик. Прочитайте цей уривок:

«Абатство Гертф’ю розташовувалося миль за чотирнадцять на північний захід від Йорка. Саме ім’я його було старожитністю. Абатства давно вже не існувало, а нинішні споруди звели за правління королеви Анни. Це була красива, простора й солідна садиба в приємному парку, сповненому примарних і вогких дерев (день уже вбрався в туман)».

Альтернативна фентезі-історія про Англію ХІХ століття

Окрім вигаданих моментів, авторка використовує в своєму романі й справжніх історичних постатей, пам’ятки та події. Зокрема, тут описана війна між Англією та Францією, на чолі якої був Наполеон Бонапарт. У «Джонатані Стрейнджі і м-р Норреллі» Сюзанна Кларк дещо змінює світ. Окрім того, що в цій версії Англії є чарівники й фейрі, письменниця втручається і в справжні історичні події. Наприклад, головний герой Джонатан Стрейндж вирушає з одним із генералів на війну, де за допомогою магії допомагає подолати ворога. І міністри неодноразово зауважують, що перемогти їм вдалося завдяки допомозі магів. А, може, так і було в ті роки й Сюзанна Кларк нічого не вигадувала, бо описи й деталізація всього, що відбувається, – неймовірна. Письменниця спирається на давні міфи та легенди, тому всім знавцям історії Англії книга буде ще атмосфернішою.
В новітній історії Англії ХІХ століття магія майже забулася. Містер Норрелл та Джонатан Стрейндж намагаються її відродити, тому на сторінках книжки постають різні відомі й не дуже чарівники, нові королівства (чого тільки варта Покинь-Надію), фейрі та їхнє королівство, темний чарівник Король Крук та багато іншого. В той же час, коли авторка величезну роль відводить різним описам в примітках, сама магія описується не так детально. Наприклад, в «Гаррі Поттері» Джоан Роулінг придумала купу заклинань, які повсякчас не тільки використовують герої, але й називають їх. У «Джонатанові Стрейнджі та м-р Норреллі» такого немає. Тривалий час взагалі про магію тільки говорили, але не показували її читачам, і було важко зрозуміти, яка її природа. Ні містер Норрел, ні Джонатан Стрейндж не використовують паличок, їм достатньо прочитати закляття з книги або й вигадати нове самим і магія буде творитися:

«Англійська магія створена Англією, як сама Англія створена англійською магією».

А тому чарівником може бути кожен, хто захоче опанувати магію.

Примітки на сторінку й більше

Новий світ Сюзанни Кларк дуже деталізований. Вона називає вулиці, описує інтер’єри, екстер’єри, розповідає про справжні історичні пам’ятки. При цьому використовує багато епітетів та порівнянь. Мова притаманна ХІХ століттю. В той же час об’ємності та реалістичності історії створюють безліч приміток. Є навіть примітки на кілька сторінок! У них письменниця розповідає інші історії, про які мимохіть згадали герої, наприклад, про те, як виникло закляття або про те, чому ця магія чи ця людина відійшла вже в минуле. У читача може виникати враження, що він читає історію в історії. А інколи так і є.
Сюзанна Кларк у примітках також цитує вигадані нею книжки, які написали вигадані чарівники, що жили в минулому столітті, інколи наводить там цитати самих героїв, які вони в майбутньому сказали в своїх книгах або в працях, які були про них написані. Ох, як авторка не заплуталась в цьому всьому, коли створювала таку об’ємну історію.
Насправді це круто, хоч цього всього не існує, читач відчуває, ніби може піти в бібліотеку й взяти ту книжку про магію, яку згадувала Сюзанна Кларк в примітках.
Центральна лінія сюжету інколи губиться у цих другорядних мініістооріях і важко зрозуміти, що в книжці основне. Сюжет розвивається повільно.

Харизматичні й англійські герої

Хочу детальніше зупинитися на двох основних персонажах цього роману Джонатанові Стрейнджу та містеру Ґілберту Норреллу. Вони – абсолютна протилежність одне одного.
Містер Норрелл – буркотливий стариган, який любить втупитись в книжку й не вміє спілкуватися з людьми. Він захопив усі фоліанти про магію і не хоче ні з ким ділитися. Можливо, боїться конкуренції й тому «знищує» навіть магів-теоретиків, які жодного разу ніякого закляття не наклали. Він хоче відродити в Англії магію, але при цьому боїться її темної сторони, зокрема, хоче, аби всі забули про видатного чарівника Короля Крука.
У той же час саме містер Норрелл викликає фейрі, аби оживити мертву жінку. Він творить темну магію, що призводить до негативних наслідків. Але при цьому відповідальності за це брати на себе не хоче. Зокрема, коли оживлена ним леді Поул починає дивно поводитися, і сер Поул викликає мага, той каже, що нічим не може допомогти, при цьому він усвідомлює, що це його помилка.
Ось як описано містера Норрелла у книжці:

«Уявіть собі чоловіка, котрий день за днем просиджує в бібліотеці; незначного такого собі чоловіка без особливих чеснот. На столі перед ним книга… у каміні завжди розведено вогонь, адже без вогню він не може – морозно. Зі зміною пір року міняється кімната, але не чоловік… двічі або тричі на сезон він бачиться із сусідами, бо живе в Англії, а тут сусіди нізащо не дозволять усамітнитися настільки, щоб суспільство про вас забуло, навіть якщо ви суха людина з кислим виразом обличчя».

Повною його протилежністю є молодий Джонатан Стрейндж, зухвалий, іронічний та відкритий до спілкування. Він довгий час не знав, ким йому бути, але, коли нарешті вирішив стати магом, хоче дізнатися все про чари. Та біда – всі книжки в містера Норрелла, але той навіть із учнем ділиться знаннями обережно.
Джонатан Стрейндж не хоче ні від кого ховати магію. Якщо спочатку він погоджується з Норреллом, бо той хоч трохи дає йому книг й вчить, то, коли Стрейндж дорівнюється вміннями до свого вчителя, вирішує діяти окремо. Він не боїться та робить гучні заяви, хоче викликати в слуги фейрі та сам вигадує нові закляття. Загалом робить усе те, чого закликає не робити містер Норрелл. За своїми бажаннями молодий маг не бачить, що робиться в нього під носом, зокрема й те, що темна магія вже в Англії і може забрати в нього найдорожче.
Стрейндж не боїться поганих умов, тому легко погоджується поїхати на фронт та допомагати солдатам магією. Зокрема, саме там він відкриває для себе багато нового в цій царині та розуміє, що більше йому з Норреллом немає чого робити. Ось як у книзі описують цього мага:

«Не був жадібний, не був пихатий, мав виважений та спокійний характер. Та попри відсутність очевидних пороків перелічити його чесноти було так само складно. Молодий люд… неодноразово визначав його «якнайчарівнішим чоловіком у цілому світі», але ці слова лише означали, що Джонатан Стрейндж добре говорив і танцював, а ще полював та грав у азартні ігри з іншими джентльменами».

Отож ці двоє магів дуже різні, але при цьому вони не можуть обійтися один без одного. Менеб ісив містер Норрелл і викликав симпатію Джонатан Стрейндж, а в кінці книги навіть виникло співчуття до нього. Кожен із них має  недоліки і чесноти, що робить їх справжніми англійськими джентльменами.
Однозначно в книжці чимало й інших цікавих персонажів: джентльмен із будяковим волоссям, Король Крук, Стівен Блек, Вінкулюс та інші. Їх авторка добре розкрила.

Коротке резюме

Ця історія дуже багатошарова, і її не можна просто вважати дорослою версією Гаррі Поттера, бо вона нею не є. Вона – масштабна, про цілий світ зі своїми героями та проблемами. Вона не динамічна, читається довго і з великою насолодою. Тут немає епічних битв і довгий час можна взагалі не розуміти, куди саме все йде, але Сюзанна Кларк точно виведе вас на шлях англійської магії.
Я очікувала, що у фіналі буде велика битва (щось типу як битва за Гоґвортс), але нічого такого не було. Не було неймовірного ворога, якого мали подолати чарівники, не було видатної битви двох магів. Фінал ніби трохи зібганий, зважаючи на весь масштаб, який йому ніби передував. До речі, закінчення натякає на те, що Джонатан Стрейндж і містер Норрелл ще можуть повернутися до нас і розповісти якусь нову історію, зокрема про те, як вони подолали Темну вежу, в якій обидва застрягли.
Однозначно раджу цю книжку всім поціновувачам фентезі, фейрі, гарно прописаних світів, любителям неспішних розповідей про магів та чарівників. Вона ще й має гарне оформлення та доповнена чудовими чорно-білими ілюстраціями, які в потрібні моменти додають ще більшої атмосфери.
Ця історія справді класна й заслуговує на всі ті нагороди, які отримала.

Авторка фото та тексту: Світлана Небилиця @books_passion__