Самозакоханий священник, королева Шотландії та Стрейндж із Королем Круком: про що «Леді з Ґрейс-Адью та інші історії»

«Він мислить як маг. Усі вони трошки божевільні»
Сюзанна Кларк

«Леді з Ґрейс-Адью» – вісім магічних історій, пов’язаних зі світом Фейрі. У цій збірці авторка зберегла стиль, який можна відчути у «Джонатан Стрейндж і містер Норрелл», хоча деякі оповідання написані задовго до виходу популярного роману про двох видатних англійських магів.
Коли читаєш цю книжку, виникає відчуття магічності, як під час читання казок, але й з усвідомленням, що тут багато дорослих тем, які розвиваються навколо магії. Стиль авторки нагадує книжки Джейн Остін чи сестер Бронте, витончені слова й звороти, ось ці всі «міс і містери». Spectator написав: «Ці історії читаються так, ніби Джейн Остін переписала братів Ґрімм… прекрасно» – і я погоджуюсь з цією думкою.
У книжці збережені об‘ємність та глибина вигаданого Сюзанною Кларк світу – безліч героїв, які мають свої історії, що переплітаються з іншими розповідями, трактати й опуси, які згадуються в ХІХ столітті, хоч були «написані» вигаданими авторкою персонажами в 1209 році або що. Я спочатку здивувалась, а де ж величезні, на декілька сторінок примітки, які були в «Джонатан Стрейндж і містер Норрел», але потім дочитала книгу й помітила розділ «Примітки», тож і в цій збірці детально розписаний світ магії.
Кожна історія індивідуальна й цікава, і всі вони покликані розказати більше про розвиток магії у Британії ХІХ століття або ж показати читачам, як Фейрі (Інакший Край) втручається в життя англійців. Тобто ця книжка є чудовим доповнення до світу, в якому живуть Джонатан Стрейндж і містер Норрел, хоча деякі події в оповіданнях відбуваються задовго до тих, про які йдеться в іншій книзі авторки.

А тепер детальніше про кожну історію:

«Леді з Ґрейс-Адью» – перша історія із збірки, в якій фігурує  вже відомий Джонатан Стрейндж з історії про двох видатних магів Англії, яка раніше вийшла друком у видавництві «РМ».
Ця історія розповідає про трьох леді. У ті часи жінкам використовувати магію не личило. Усі вважали, що магами можуть бути лише чоловіки, хоч історія й знала імена двох чудових леді, які творили великі магічні дива. Так-от, леді з Ґрейс-Адью були впевнені, що магія – це не лише чоловіча справа.
Ця історія більше розповідає про розвиток магії у Британії. Вона показує, з якими проблемами зіштовхувались жінки, які хотіли практикувати. Події відбуваються у ХІХ столітті.
Оповідання згадувалося у книжці «Джонатан Стрейндж і містер Норрелл» у примітках 43 розділу, в цій книжці читачам розповіли її детальніше про все, що тоді відбувалося. Цю історію авторка написала до того, як закінчила свій великий роман.
Перша історія таємнича, з великим маєтком, що має темні коридори. Вона занурює читача в світ магії, заборон і таємниць. Для мене вона була ніби вкритою туманом, адже не все можна зрозуміти одразу, не всі загадки розгадати.
Історія легко читається і в той же час порушує актуальну й важливу тему, адже в ХІХ столітті жінки мали обмежені права й вважалось, що їхні завдання – виходити заміж, народжувати і виховувати дітей. Однак були й такі, що прагнули до саморозвитку та самореалізації, як от наші три леді із Ґрейс-Адью.

«На Жаденнім пагорбі» – розповідає про Міранду, яка дитиною з‘їла п’ять пирогів, а її мати так розсердилася, що сказала одному чоловікові, ніби донька може плести п'ять клубків нитки з льону за день (що було неправдою). Чоловікові це сподобалось і він одружився з Мірандою. Єдиним порятунком для дівчини було викликати фейрі, аби чудові створіння допомогли їй сплести нитки, бо інакше буде біда.
Ця історія показує, які фейрі ("Мале чорне створіннєчко. Кошлате. Ноги, як ручки у глека. На лиці ні тіні вроди. А ще довгий чорний хвіст, що мене дуже здивувало")  і що вони  можуть робити у житті звичайних людей ("Я щоранку приходитиму тобі до вікна й забиратиму льон, а ввечері повертатиму нитки", "Я тобі щовечора даватиму три способи вгадати, як мене звати, а коли не вгадаєш до кінця місяця, жінко, то буть тобі моєю").
Ця історія написана від першої особи – її розповідає Міранда. Її лексика специфічна, ніби дівчина гаркавить, наприклад: "отоді їхній втісі не було краю", "з великим подивом зобачила", "дохтура", "бо любила го без тями".
Історія коротенька, цікава й таємнича. Вона більше знайомить читачів з фейрі.

«Місис Мебб» – ця казкова історія була для мене оповіддю про кохання, яке здатне подолати всі перешкоди, навіть магію фейрі.
Історія розповідає про таку собі місис Мебб, яка вкрала коханого чоловіка Венеші, поки та ненадовго поїхала до захворілої родички. Повернувшись, вона виявила, що її коханого немає, а що ж трапилося з’ясувати не давали чари.
Легка, трохи романтична й магічна розповідь. Світла історія, яка наповнює читача атмосферою давніх казок. Сама місис Мебб нагадує злу чаклунку, яку часто можна побачити в дитячих казках.
До речі, це оповідання більше знайомить читачів із світом Фейрі й показує нам те, який вплив ці створіння мають на звичайних людей, та те, як хтось може навіть на інтуїтивному рівні відчувати магію, а хтось – ні. Й не важливо чоловік ти чи жінка.

«Як герцог Веллінґтон коня загубив» – історія лише на шість сторінок (з малюнком), кумедна й розважальна, легка у сприйнятті.
У цьому оповіданні є перегук з книжкою Ніла Ґеймана «Зоряний пил», адже події також відбуваються в англійському селі з назвою Стіна, де справді є щось схоже на стіну/межу, яка відділяє наш світ від світу Фейрі. І от саме в той інший світ і потрапляє герой, вже відомий з роману про містерів Стрейнджа і Норрелла – герцог Веллінґтон.
Ця історія, хоч невелика і розважальна, також дечому навчає – доля кожного з нас лише в наших руках. І ніякі фейрі з їхніми вміннями не зможуть нічого вирішити за нас, якщо цього не хотітимемо.

«Містер Сімонеллі, чи Фейрі-вдівець» – одна з найбільших за розміром історій у збірці «Леді з Ґрейс-Адью та інші історії».
Головний герой Алессандро Сімонеллі приїжджає у Всі Надії, щоб стати священником, але дорогою зустрічає чоловіка, чия дружина от-от народить. Сімонеллі має знання з медицини, тому погоджується допомогти. Пізніше виявляється, що новий знайомий не такий простий, як і сам містер Сімонеллі.
Ця історія написана як щоденник містера Сімонеллі. Легка й цікава, а, зважаючи на те, що оповідання досить велике порівняно з іншими, читач звикає до героїв та проймається їхніми історіями й долями.  
В історії багато динаміки, подій та таємниць: як от дивна смерть чоловіка, зникнення молодої дівчини, будинок, в якому одні бачать золоті шати, а інші – бруд.
Це оповідання більше розповідає про фейрі й про те, якими різними вони бувають, та як можуть пристосовуватися до світу людей.

«Том Ясенвітер, чи як у Торсбі чарівний міст збудували» – ще одна історія зі збірки Сюзанни Кларк.
У ній йдеться про такого собі фейрі Тома Ясенвітра. Одного разу із представником людей Давидом він приїхав до Торсбі, де вирішив збудувати міст. Але не в звичайний спосіб – зробив він це за день, а міст виявився ще й чарівним.
Ця історія, як на мене, є найбільш казковою зі збірки як за стилем оповіді, так і за сюжетом. Навіть назва, яка має подвійну частину, свідчить про це. Адже саме такий прийом у назвах часто використовують у казках.
З цього оповідання читачі більше дізнаються про характер фейрі та їхню норовливу вдачу, про самозакоханість і підлість, а також про величавість та пиху, навіть якщо деякі питання стосуються їхніх рідних.

«Антики й оплети» – зовсім невеличке оповідання зі збірки, яке розповідає про королеву Шотландії Марію, королеву Англії Єлизавету та їхню боротьбу. Події відбуваються 1568 року.
Ця історія показує взаємини магії з фейрі. Так, королева Шотландії зрозуміла, що за допомогою вишивки можна прикликати магію, вкласти її в предмет, зроблений руками, й подарувати ворогу, щоб завдати йому кривди. Оповідання розповідає про давні події, які відбувались насправді, однак «приправлені» вигадкою Сюзанни Кларк, зокрема щодо магії.
Багато чого в цій історії перегукується із сучасними віруваннями, наприклад, дехто вважає, що лялька вуду може завдати ворогу шкоду, а дехто навпаки, виготовляючи браслети або інші обереги, вкладає в них свою любов та надію на краще.
Ця історія показує, що магія є скрізь.

«Джон Ускґласс і камбрійський будинок» – остання історія із збірки «Леді з Ґрейс-Адью». І в ній ідеться про відомого Короля Круків, Джона Ускґласса.
Хто читав «Джонатан Стрейндж і містер Норрелл», той точно багато чув і знає про цю особу, бо вона дуже відома й вагома в історії англійської магії. Тож не дивно, що саме ця історія закриває збірку оповідань.
У ній про те, як будник (лісовий промисловець) потерпів від витівки Джона Ускґласа. Чоловік вирішив йому помститися, але оскільки сам магії не мав, звернувся за допомогою. І так повторювалось декілька разів, поки все не вирішили дуже простим способом – розмовою.
Це оповідання дуже кумедне саме тим, що Джон Ускґласс є дуже видатним і сильним англійським магом, якого ніхто не може перевершити, однак якимось чудом звичайному буднику вдалося спантеличити короля і той повірив, що в Англії, можливо, завівся ще один видаваний чарівник.
Історія дотепна, динамічна й має відчуття казковості.

Підготувала Світлана Небилиця (@books_passion__)