Катерина Молочко: «Єдине, що пов’язує РМ з Росією, — це коментарі гейтерів». Частина 1

24 лютого 2022 року українське видавництво «Рідна мова», власниками якого були громадяни Росії, зупинило свою роботу. Пів року по тому, 5 листопада, в соцмережах «Рідної мови» з’явилося повідомлення, що відтепер це – сторінка нового видавництва під назвою РМ. «Видавництво РМ – це нова українська компанія. Починаємо все з нової сторінки», — було написано в повідомленні. «Ми ще пишемо свою історію, тож цей розділ буде поповнюватися новою інформацією…», – написано про видавництво на їхньому сайті.

Таким чином команда «Рідної мови» офіційно позбулася російського топменеджменту і власників, адже раніше видавництво належало групі «Азбука-Аттікус». Від «Рідної мови» РМ отримало у спадок сайт, соцмережі, команду й директора. І почало видавати майже той самий асортимент книг. На книжковому ринку і досі трапляються дискусії про те, чи вважати РМ видавництвом, і досі афільованим до Росії, хоча за документами зв’язку наразі немає.

Команда РМ не надто публічна. Нам не вдалося знайти жодного опублікованого інтерв’ю з керівництвом видавництва, тому ми зробили його самі. Запитання поставили маркетинговій директорці Катерині Молочко. Вона перейшла в РМ ще з «Рідної мови» і наразі відповідає за редакційну політику, вибір книжок, промоцію і навіть частково  – дизайн.

Ми поговорили з Катериною про те, що відбувалося в «Рідній мові» після 24 лютого, як РМ вдалося отримати права на ті самі книжки, хто у видавництві ухвалює ключові рішення та на які книжки в РМ наразі роблять ставку.

Катю, розкажи трохи про себе. Коли ти прийшла в «Рідну мову» і чим займалася раніше?

Перший важливий момент – я не працюю в «Рідній мові», я працюю у видавництві РМ. Це дві різні компанії. З першого дня створення видавництва РМ і до сьогодні я працюю керівницею відділу маркетингу.

Я розумію, що тебе цікавить, і відповім на всі запитання, але це дуже важливий момент. Наш колектив не працює в «Рідній мові», а сама «Рідна мова» вже два роки не веде господарську діяльність.

Як і вся первинна команда видавництва РМ, раніше я працювала в «Рідній мові». Ми ніколи не приховували, що колектив видавництва не змінився, навпаки — назагал говорили про це в наших профілях у соціальних мережах.

У «Рідній мові» я почала працювати наприкінці літа 2019 року як керівниця маркетингу. На той час потрібно було вибудувати відділ фактично з нуля, бо тоді маркетингових процесів у видавництві не було.

Тоді, коли я почала працювати у видавництві, «Рідна мова» видавала здебільшого дитячі книжки і дорослі комікси. Обсяги видань були малі. А інші напрями, як-от підліткова й доросла художня література, потребували перезапуску (деякі тайтли вже були у видавничому портфелі до того) та розвитку. Директор видавництва мав стратегічне бачення щодо активного розвитку цих напрямів і шукав спеціаліста, який зміг би закрити ці задачі. Саме цим я й почала займатися. Тобто крім того, що була маркетологинею, стала по суті ще й паблішеркою.

Звідки у тебе був релевантний досвід? Навички?

Я вже понад десять років працюю маркетологом. Завжди в комерційних компаніях. Я маю іншу освіту – IT-освіту, – тож дуже-дуже багато вчилася і вчуся.

Ну, і книжкова тема мені близька й зрозуміла. До «Рідної мови» я два роки працювала в Yakaboo  – умовно контент-маркетологом. Відповідала за SMM, створила велику мережу гостьового блогінгу та багато іншого.

А ще раніше, з 16 років – створювала тематичні групи у соцмережі «ВКонтакті», розвивала їх і заробляла з реклами. У 2013 році у мене залишилася вже остання на той момент така група. Вона була саме про книжки та з аудиторією понад 150 тисяч підписників. Коли почалася війна, я продала цю групу й раз і назавжди закрила для себе питання «ВКонтакті». На той час, у 2014 році, на фултайм-роботі я заробляла $400 на місяць, а з реклами у групі  – $700. Історія зовсім не про те, що мені не потрібні були гроші. Пам’ятаю, як уперше отримала лише зарплату, оцінила, скільки це й на що вистачить, – ішла вулицею і плакала. Але для мене то було принципове питання.

Як команда «Рідної мови» ставилися до того, що видавництво має «російський слід»?

У нас завжди була проукраїнська команда, як і має бути в кожній українській компанії. Що ти маєш на увазі, коли запитуєш про «російський слід»?

Це дуже хороше запитання. Воно абсолютно неправильне, але саме таке, яке поставив би будь-хто в коментарях в інтернеті. У цьому полягає складність комунікації на цю тему. Усі ці слова, як-от «сліди» – не терміни бізнесу.

Але серед топменеджерів були росіяни.

Ось про це я й говорю. Топменеджер «Рідної мови»  – це директор. Він українець. Але деякі люди начитаються про бенефіціарів, але це не топменеджери.

Розкажи щось про нинішнього директора РМ. «Опендатабот» пише, що це – Гусак Василь Васильович. У ґуґлі я не знайшла ніякої інформації. Можеш щось розказати про нього?

Гусак Василь Васильович – не медійна особа. Він топменеджер з досвідом роботи на видавничому ринку України. У 90-х він мав власне видавництво дитячої літератури «Казка», яке закрив з особистих причин.

За кілька років до того, як він найняв мене на роботу в «Рідну мову», з видавництва звільнився директор і цю позицію запропонували йому. Директор – це посада, це найманий працівник.

Але росіяни були серед власників «Рідної мови», отже, частка прибутку все одно йшла в Росію.

Усе складніше. До повномасштабного вторгнення російською «Азбукою» володів Hachette Livre (найбільша видавнича група Франції, – Т.Г.).

Не можна говорити про «Рідну мову», вирвавши її з ринку і помістивши у вакуум. Давай чесно, яким був ринок до вторгнення: книгарні масово завозили книжки російських видавництв, українські видавництва активно видавали російською і в Росії, продавали права на російський ринок, наймали підрядників-росіян. Якщо ми говоримо про перекладну літературу – майже всі права купувалися через російські агенції. Тому після 24 лютого усім світовим правовласникам довелося змінити агентів.

Тобто раніше фактично всі наші видавництва, які видавали будь-яку перекладну літературу, були пов’язані з росіянами, бо вони купували права через російських агентів. Про це в одному з інтерв’ю, розповідаючи про неочевидні покращення на книжковому ринку, говорив хтось (я не впевнена, хто саме) з видавництва «Лабораторія» (це говорив Антон Мартинов, власник видавництва «Лабораторія», – Т.Г.). Не бачила активної реакції від читачів на цю заяву, а це ж страшне. Якщо задуматися, у росіян, виходить, була повна аналітика, що і як у нас видається.

А папір? Папір також завозився з Росії.

Але в контексті зв’язків із Росією говорять зараз тільки про «Рідну мову». Я все розумію, але це маніпулятивна історія. Бо «Рідна мова» була українською компанією, податки платилися тут, підрядниками були українці, і ми видавали книжки виключно українською мовою – на відміну від деяких видавництв, до яких зараз немає запитань.

Можливо, саме через усе це ми і не публікували додаткові дописи-відповіді на негатив. Бо я не хотіла, щоб це було таке тотальне «тицяння» в усіх інших: мовляв, і ті, і ті, і ті працювали з Росією. Ну, але ж це правда. А ще правда, що це в минулому. Тож немає сенсу йти і гейтити всіх. Головне, щоб це не повторювалося.

Що відбувалося в «Рідній мові» відразу після 24 лютого? Як ви домовлялися з росіянами?

Ми з ними ні про що не домовлялися. У перші дні повномасштабної війни мені зателефонував директор і повідомив, що він буде розмовляти і домовлятися з Hachette.

Пам’ятаю, він сказав тоді, що не може не запитати  – хоча й так знає відповідь, – чи залишуся я у видавництві, якщо не вдасться домовитися? Я сказала, що ні. Він відповів, що він також. Скажу чесно, це була дуже сумна розмова: перспектива втратити все, над чим ми роками працювали, ще більше пригнічувала.

На щастя, Hachette погодилися, але це однаково був лише початок.

Вас так просто відпустили? Чи не виглядає це так, ніби ви «відібрали» бізнес?

Можливо, саме таких гнівних коментарів я очікувала від гейтерів, але їх не було.

Проте це так не виглядає, адже Hachette погодилися.

Звісно, деталі угоди – це комерційна таємниця, але нічого такого там немає. Вони все з самого початку сприйняли нормально й висловили підтримку Україні. Можливо, це може виглядати якось дивно зараз, але то були перші дні повномасштабної війни. Згадай свій стан. Ми всі були в шоці й в зовсім інших настроях.

Бачила кілька гейтерських коментарів саме про це, але я їх не розумію.

Ви не думали після 24 лютого про те, щоб просто всім звільнитися і знайти іншу роботу?

Нам було шкода все втрачати, ми мали багато напрацювань і хотіли все це зберегти. Насправді у нас зовсім інший погляд на цю ситуацію. Ми робили хороший український продукт і саме так ставимося до цього. Видавали круті комікси, дитячу літературу й, звісно, художню дорослу. Ми повернули Коллін Гувер на український ринок, повернули Рут Веа, яка на той момент взагалі була ображена на Україну, а наразі відкрито й активно підтримує. У нас було багато домовленостей про права з видавцями, багато планів – шкода було втрачати стільки докладених зусиль.

Ми хотіли викупити ті права «Рідної мови», які нас цікавили, і головне, чого ми боялися,  – що правовласники можуть не погодитися. Дуже важко було їм пояснити, що у нас тут відбувається: чому інша компанія, але з тими ж людьми, просить продати їй права.

Тому поки ми не отримали підтвердження від усіх найбільших правовласників, що вони підуть нам назустріч, ми сиділи, тримали кулачки і не озвучували, що створюємо нове видавництво. Бо, наприклад, якби у нас на старті не було Коллін Гувер, Крістін Генни, Л. Дж. Шен і Шелбі Мег’юрін – не було б сенсу і перезапускатися. Це все тривало десь пів року. Насправді це був досить важкий період. В усіх сенсах. Люди пакували речі та їхали з країни, а ми в цей момент домовлялися про купівлю нових і нових прав.

Ці пів року у вас була зарплата?

Зарплату за лютий ми отримали в перші дні повномасштабного вторгнення. А потім «Рідна мова» відразу перестала вести господарську діяльність, але потроху щось нам виплачувала – скільки було коштів на рахунку. Згодом ми всі звільнилися і перейшли працювати в РМ, і платило вже РМ – спочатку це була мінімальна зарплата, щось близько 3 тисяч гривень на місяць. Бо платити не було з чого. Найперші книжки, які ми видали, мали бути такими, які дозволили б одразу заробити. Тому це були топи продажів.

Так, тепер, щоб дізнатися топ продажів «Рідної мови», треба просто подивитися на перші книжки, які видала РМ.

А як ви домовлялися з правовласниками книжок, щоб видавати у РМ те, що було куплено «Рідною мовою»?

О, це був дуже складний і тривалий процес. Спочатку ми проаналізували й відділили топові книжки, які нас цікавили найбільше. З усіма правовласниками цих тайтлів ми прокомунікували одразу: повідомили їм, що створюємо нове видавництво з тією ж командою, пояснили, чому ми це робимо, і просили продати права видавництву РМ на книжки, на які була купила права «Рідна мова».

Попередньо всі погодилися і підтримали, але усні домовленості не є документами.

Восени 2022-го директор видавництва їздив на Франкфуртський книжковий ярмарок, щоб обговорити всі деталі з усіма правовласниками особисто. Усі вони підтвердили попередні домовленості. Їм теж не було сенсу шукати іншого видавця, якщо вони вже працювали з нашою командою.

Але навіть після всіх цих домовленостей, права, звісно, треба було купити знову. Ми довго не могли заявити про нове видавництво і щось проанонсувати, бо всі інші гравці на ринку знали б, що це означає: ми наново домовляємося про права, отже, можна виставити свою пропозицію. Навіть якби їхню пропозицію не прийняли, сам факт цього запиту суттєво затягнув би нам фінальну стадію і незрозуміло б наскільки могли здорожчати тайтли.

Уже навесні 2022-го всі на ринку знали, що «Рідна мова» більше не веде господарську діяльність. Улітку  – що з’явилося нове видавництво РМ. Тож, звісно, і так були ситуації, коли деякі правовласники казали, що наші книжки вже намагаються перекупити інші видавництва. Але це нормально, що вони спробували отримати ті права. Це бізнес. На їхньому місці ми, мабуть, теж так зробили б.

У результаті в нас перекупили тільки Елінор Каттон (букерівська лавреатка, авторка роману «Світила», який виходив українською в «Рідній мові», – Т.Г.). У неї вийшла нова книжка, яку ми дуже хотіли видати, але хтось викупив обидві книжки авторки. Від деяких авторів ми відмовилися самі. По комусь іще тривають перемовини.

А як було з DC та іншими топовими компаніями? Зазвичай з ними найбільше бюрократії.

Насправді інколи з меншими компаніями-правовласниками більше проблем, бо у них не такий сильний юридичний відділ і їм важко бути гнучкими.

У випадку з DC – їхні зміни збіглися з нашими: раніше вони працювали безпосередньо з видавцями, а у 2022 році вирішили працювати через агентів, як і більшість. Тому перемовини з ними тягнулися дуже довго, а оформлення документів  – іще довше, і в РМ комікси ми не анонсували до останнього.

Важливо розуміти, що наш анонс – це не просто «нам хотілося б», це реальне розкриття бізнес-планів (мені здається, компанія з будь-якої іншої сфери вжахнулася б, але видавництва дуже дружні до своїх читачів). Скажу простіше: коли є анонс – є документи.

А яка доля книжок «Рідної мови», які лишалися на складах? Інколи я бачу, що їх досі розпродають у книгарнях.

Залишки були продані книгарням, щоб покрити борги перед підрядниками. Тобто коли книгарні продають книжки «Рідної мови»  – це ті примірники, які вони тоді викупили.

Боргів «Рідної мови» лишалося багато. Наприклад, Yakaboo не заплатили за книжки, які вони продавали всю зиму, – а це сотні тисяч гривень, які ми були винні друкарням.

Залишатися з боргами – це не нормально ні по-людськи, ні в бізнесі. Ми були зацікавлені, щоб перед усіма контрагентами були погашені борги.

Частина книжок РМ, які були й у «Рідної мови», виходять зараз із тими ж обкладинками й перекладами. Як ви переоформлювали угоди з перекладачами та ілюстраторами? Чи були якісь проблеми? Непорозуміння?

Проблем не було. З усіма передомовлялися і перепідписували нові договори. Тут варто пояснити для читача, що ніщо в книжці не належить видавництву.

Переклад належить перекладачеві, ілюстрації та обкладинка – ілюстраторам, права на текст — правовласникам. А видавництво має все це придбати.<Ніхто з нас не володіє книжкою «назавжди», усі видавництва купують право видати тайтл, і воно не пожиттєве, а на певний термін. Якщо говорити про РМ, то це зазвичай 3–5 років, але загалом може бути й більше.

Інколи буває так, що перекладач чи ілюстратор відмовляється продовжувати співпрацю, і тоді доводиться видавати книжку з новим оформленням або знову замовляти переклад. У нас таких ситуацій не було. З тих, з ким ми змогли зв’язатися, ніхто не відмовився працювати з РМ.

Усі наші зміни в оформленні пов’язані з тим, що РМ не є «Рідною мовою» і змінилися умови видання книжки або бачення видавництва.

Чому ви назвалися саме РМ? У вас не було думки створити зовсім інше видавництво, щоб воно не асоціювалося з «Рідною мовою» ні назвою, ні соцмережами чи сайтом?

Тотальний ребрендинг був би правильним рішенням, якби ми збиралися створювати просто нове видавництво з іншими проєктами. А ми хотіли зберегти результат своєї багаторічної праці, свої проєкти. Уяви собі: з’являється умовне видавництво «Сонечко» і видає ті самі книжки, які були у «Рідної мови». Це було би величезне поле для конспірологічних теорій, яке ми самі би створили.

Так, уже зараз ми повернулися до обговорення тотального ребрендингу, адже в інтернеті у нас періодично питають, чому ми так називаємося, зберігши асоціацію з «Рідною мовою». Але все очевидно: по-перше, так простіше було комунікувати з правовласниками. Якби ми створили зовсім інший бренд, домовитися про права було б значно важче. До того ж ми розуміли, що все одно будуть спекуляції: люди казатимуть: «То це ж, виявляється, “Рідна мова”, ми їх розкусили!». Логічніше було назватися РМ і відкрито сказати: «Так, це робить та сама команда».

До того ж ми не збиралися змінювати сайт чи соцмережі, бо у нас не було ні ресурсів, ні часу, щоб створювати щось зовсім нове. Це дуже дорого і довго. Випереджаючи запитання: у росіян доступу ні до сайту, ні до профілів «Рідної мови» ніколи не було. Доступи були лише у мене.

Звісно, ми розуміли репутаційні ризики, але насправді все склалося добре. Звісно, у нас є гейтери. Я начиталася різного: і «Щоб ви здохли», і «Ви гірше за росіян». Я жива людина  – тож у якийсь момент я просто перестала це читати. Довкола цієї теми дуже багато маніпуляцій: зокрема її використовують ті, хто з різних причин на нас ображений. І вони підігрівають цю тему, щоб вона не згасала. Думаю, немає сенсу орієнтуватися на цих людей. Наша справа – робити книжки.

Цікаво, що до тебе жодне медіа до нас не зверталося по коментарі на цю тему чи документи. Так, можливо, ми мали більш активно комунікувати свою позицію, але тоді, навесні 2022-го, було не до цього. Ми взагалі не знали, чи вдасться нам створити нове видавництво і що буде з нашим життям, якщо вже зовсім чесно.

Єдине, що зараз пов’язує РМ з росіянами, – це коментарі гейтерів, які продовжують згадувати про «Рідну мову» і питати: «Що вас пов’язує з руснею?». Причому коли їм демонструєш документи, це не допомагає. Вони оперують поняттями «а я вам не вірю, я так відчуваю». Я не знаю, що на це можна відповісти.

Чи не було у тебе особисто думки не влазити в проєкт, який не факт, що буде жити, а краще піти кудись на роботу в інше видавництво? Чи взагалі створити своє?

Знаєш, узимку 2022-го я жила на Виноградарі, вікна квартири виходили на Ірпінь і окружну, горизонт палав. У лютому-березні в мене було багато різних думок та екзистенційних криз. Усі мої рідні живуть у різних містах на лівобережжі… У цей час в моєму особистому житті сталося багато жахливих речей, і я взагалі не розуміла, що робити далі.

Але я залучена у видавництво на такому рівні й настільки по-особистому ставлюся до наших проєктів, що не могла піти. Я ж сама обирала ці книжки  – і вболівала, щоб вони вийшли українською. Мені здається, у книжковій галузі всі так працюють – передовсім думають не про гроші. Звісно, в інших сферах у мене могла би бути більша зарплата. Я взагалі за освітою технік-програміст, і всі знайомі раніше питали, чому я не йду в IT, але мені подобається створювати книжки.

Розкажи про власників видавництва. Зараз їх троє: Дяченко Ілля Валерійович, Виговська Анна Станіславівна, Трубецька Анна Андріївна. Хто всі ці люди? Вони цікавляться редакційною політикою видавництва чи для них це просто бізнес?

Ні, вони лише інвестори. Для них це просто бізнес.

Чим саме ти займаєшся в РМ?

Офіційно я керівниця маркетингу. У багатьох видавництв маркетинг — це лише промоція. У нас це про повний маркетинг-мікс. Я відповідаю за продукт: повністю – за вибір книжок, і частково або під запит – залежно від проєкту – включаюся на всіх етапах виробництва; за ціну в глобальному аспекті (на етапі вибору прораховую різні моменти, не можу розповісти деталі), інколи долучаюся до ціноформування вже фінально; за b2b-маркетинг із різним ступенем залучення, залежно від ситуації та, якщо чесно, часу на ці задачі; і, звісно, цілком і повністю відповідаю за просування.

Зізнаюся, бо думаю, що це помітно: у нас не вистачає маркетингових ресурсів. І мова не про гроші, чи не лише про гроші. Лише за останні місяці ми розширили маркетинговий відділ і от просто зараз шукаємо ще двох спеціалістів: піарника/івент-менеджера та помічника маркетолога.

Якщо ви розширилися і ще шукаєте людей, то як спочатку виглядав маркетинговий відділ у РМ?

Спочатку це була лише я і кілька контент-менеджерок.

Чому ви не наймете більше людей, щоб ти не займалася всім одразу?

Історично так склалося: у «Рідної мови» був запит на вибудовування маркетингу з нуля, це має робити людина з досвідом, а ресурси були досить обмежені. У нас були невеликі обороти, і ринок був маленький. «Рідна мова» при цьому видавала книжки лише українською.

У РМ вже більша команда, і продажі вищі, але все одно ми поки невелике видавництво. А ще на ринку дуже бракує фахівців. Та й під нових працівників треба вибудовувати процеси. Наприклад, ми справді хочемо почати видавати українських авторів. Це значить, що потрібна людина (і, думаю, навіть не одна, адже процеси дуже різноманітні: від редагування до комунікації і промоції), яка б повністю займалася цим напрямом, але у неї відразу не буде достатнього обсягу роботи, і дохід із цього напряму видавництво отримає не відразу.

А коли таких напрямів багато: наприклад, електронні книжки, аудіо, українські автори тощо, – виходить, що треба перебудовувати все видавництво, щоб зробити все те, що ми хочемо.

Зараз у багатьох IT-компаній – хвилі оптимізації, а видавництва, як мені здається, були оптимізовані одразу: кожен робить що може, на максимумі своїх можливостей. Наприклад, у нас взагалі немає букскаутів, про яких кажуть інші видавництва, — тобто людей, які аналізують, що виходить у світі, та шукають, що з цього варто видати.

А як це у вас побудовано?

У РМ за вибір книжок відповідаю я. Зазвичай я роблю аналіз – і тут не можу розкрити деталей, що і як. Тоді напряму ставлю задачу відділу прав з’ясувати потрібну інформацію (виставити пропозицію на права, взяти файли на ознайомлення чи ще щось). Загальна рамка і стратегічне бачення щодо портфеля видавництва у мене узгоджені з директором.

Ну, і, звісно, ми отримуємо розсилки від правовласників. Дуже багато розсилок. Дуже. Тож із відділом прав у нас також узгоджені параметри, за якими вони обирають листи, які пересилають мені. Обсяги цього дійства – шалені. За 2 місяці (грудень та січень), поки я була максимально зайнята іншим і не читала саме ці переслані листи, у мене накопичилось понад 500 листів від правовласників.

Думаю, що коли книжки обирає той, хто давно працює на ринку, це спрацьовує краще за відділ букскаутів. Хоча у кожного своє бачення й задачі. Я говорю про видавництво такого формату, як РМ.

Хоча в нас теж є щось схоже на букскаутів, але не зовсім, – база рідерок, яку я створила. Якщо маю сумніви щодо будь-якої книжки чи важливі питання, то завжди звертаюся до рідерок, з якими ми співпрацюємо. Це не формат роботи, це формат співпраці. Для мене це дуже важливо, адже потрібна думка не працівника за зарплату, а саме читача, який читає або ж навпаки не читає «такі книжки». Залежно від запиту.

Але на читання книжки рідерами не завжди є час. Якщо це популярна книжка, то правовласник може скинути файл чи лист у вівторок і сказати: «Якщо вас цікавить книжка, в четвер до 13:00 напишіть свою пропозицію». Або навіть: «Сьогодні до кінця дня чекаємо на пропозицію, аукціон почнеться одразу».

Багато бажанок ми втратили на аукціонах. Тут важко навести приклад, щоб це не стало спойлером. Наприклад, хотіли видати Fourth Wing Ребекки Яррос (видав КСД), The Girl Who Fell Beneath the Sea Аксі О (уже анонсував «Ранок»), If We Were Villains М. Л. Ріо (анонсував Artbooks), Jade City Фонди Лі (анонсував «Жорж»).

Думаю, це цікавий момент для читачів: те, що видавництва хочуть видати, і те, що видавництва видають, – це різні списки книжок.

Наразі на ринку ситуація така, що всі більш-менш популярні новинки точно купить якесь українське видавництво. Тому коли читачі бачать свіжий бестселер на західних ринках, їм навіть немає сенсу питати, чи це видадуть у нас. Хтось точно видасть.

Ти говориш, що у «Рідної мови» були маленькі обороти. Можеш назвати якісь цифри?

Наприклад, «Повернення» Блейка Крауча або «Міракл Крік» Енджі Кім продавалися накладами по 1500 примірників за кілька років. Навіть такий самий наклад трилера «Поворот ключа» Рут Веа в «Рідній мові» продавався роками. У РМ 2000 примірників «Повороту ключа» продали за перші кілька місяців – при тому, що вона вже була на ринку раніше. Тобто можна говорити про те, що ринок україномовних книжок нарешті з’явився. До 24 лютого його, вважай, не було. Українське книговидання існувало суто на ентузіазмі людей, які ним займалися.

Виходить, що вже зараз РМ за оборотами і розміром – більше, ніж «Рідна мова»?

Так, у нас працює до 30 людей, а в «Рідній мові» було вдвічі менше.

Згідно з сервісом «Опендатабот», за 2022 рік дохід РМ становив 14 мільйонів. За 2023-й такої інформації ще не було. Яка там буде цифра?

Фінансовий рік ще не закрито, тож не можу сказати точно.

Орієнтовно – 62 мільйони.

Це все тому, що книжки українською стали популярні?

Так. І я сподіваюся, що ця тенденція залишиться. Ринок українських книжок зараз тільки формується, він іще настільки порожній, що видати потрібно все. Наприклад, якщо ти любиш сучасні горори – українською майже нічого не знайдеш. Така сама ситуація з більшістю жанрів та ніш. Тому роботи дуже багато.

Розкажи про топ продажів РМ.

У нас він буде не дуже показовий, бо якісь книжки вийшли понад рік тому, а якісь – щойно. У топі  – те, що вийшло найпершим і довше продається:

1) Коллін Гувер «9 листопада»

2) Коллін Гувер «Веріті»

3) Коллін Гувер «Спогади про нього»

4) Коллін Гувер «Лейла»

5) Міранда Ковлі Геллер «Паперовий палац»

Як так сталося, що Коллін Гувер виходить і у вас, і у Vivat?

Vivat колись видали дві книжки Гувер: «Без Меріт» і «Покинь, якщо кохаєш», – але було помітно, що вони не зацікавлені у виданні її книжок. У першу ж добірку книжок, які варто було б видати, що я робила, я додала «Веріті» та «9 листопада». Відділ прав запитав у правовласників, ті своєю чергою – у Vivat, і вони повідомили, що дійсно не зацікавлені. Тобто нічого такого, що відчувається в цьому питанні, коли його обговорюють в інтернеті, – ми ні в кого нічого не відбирали. Взагалі не пригадую в нас такого кейсу, щоб ми агресивними діями відібрали автора в іншого видавництва.

Тепер книжки цієї авторки видаємо ми. З умовою, що якщо виходитимуть продовження тих книжок, які були у «Вівата», то ті будуть за ними. Тому «Залишся, якщо кохаєш» вийде у них, а не у нас. Бо я і про це читала різні далекі від дійсності теорії.

Зазвичай я обираю таких авторів, у яких вийшло багато популярних книжок, щоб їх можна було перекласти і видати. Ми інколи навіть відмовляємося видавати авторів, у яких тільки одна відома книжка. Це моя позиція як людини, яка буде потім будувати стратегію просування автора.

Чому ви не надто публічні? Про команду РМ майже нічого не відомо.

Ми не дуже показуємо своїх людей у наших профілях в соціальних мережах, якщо ти про це. Почасти тому, що це не їхня робота. Почасти тому, що я вважаю, що якщо ми робимо книжки – ми маємо показувати книжки.

Взагалі якщо говорити про наші соцмережі, це більше фан-сервіс для клієнта, а не майданчик для продажу. Бо продаємо ми здебільшого через книгарні. Ми продуктова компанія. Якийсь ідеальний варіант для продуктової компанії – це формат, який є в американських продуктових компаній, коли на сайті немає навіть цін на продукцію – лише опис товарів і список магазинів. Адже задача продуктової компанії – зробити продукт.

Чи змінилася ваша редакційна політика, якщо порівнювати з «Рідною мовою»?

У сучасних реаліях стратегічні моменти постійно змінюються. Це стосується, певно, будь-якого бізнесу.

Загалом я дотримуюся обраного курсу в наповненні видавничого портфеля. Наразі наш найактивніший напрямок – це підліткова та доросла література. Дитяча література стала не настільки пріоритетною, але лише через те, що на неї часто не вистачає ресурсів (банально – часу), проте, попри зменшення попиту на дитячу літературу, ми не відмовляємося від цього напряму. Як і від дорослих коміксів.

Читати продовження – Частина 2.

Джерело:Сенсор