Рецензія на роман «Чотири вітри» Крістін Генни

«Важко буде не завжди. А любов залишиться»

1921-1940 роки – складні для Америки часи – Велика депресія, коли деякі штати в США страждали від посухи і пилових бур, а фермери й їхні родини мусили кидати домівки й шукати долі в інших місцях, де їх ніхто не чекав.

Про що книжка?
Головна героїня Ельза мріяла про власну родину, кохання, дітей. Їй 26 років, а тоді незаміжніх дівчат такого віку вже записували в старі діви. Вона – висока, худа, з довгим, але не розкішним білявим волоссям, – за мірками того часу геть не красуня.

«Ніхто з тобою не захоче одружитися, Елсіноро, навіть попри наші гроші та статус. Жоден поважний чоловік не захоче собі непривабливу дружину, яка стане йому тягарем», – казала її мати.

Дівчина все життя тільки й чула, що негарна, слабка, хвора і нікому не потрібна. Її опікали, за нею слідкували, не давали можливості зробити й кроку без дозволу, але не любили, а це саме те, чого так хотіла Ельза. Вона прагнула жити, а не просто існувати: «Такою була мрія Ельзи: світ, у якому її життя не залежатиме від ревматичного поліартриту… Життя, що в ньому вона віднайде в собі таку силу, про існування якої досі й не підозрювала. Життя, в якому про неї судитимуть не лише за зовнішністю». Дідусь казав Ельзі, що вона має бути сміливою войовницею, і вона такою була хоч і не завжди розуміла, як це.
На долю Ельзи випало багато викликів та перешкод, які спочатку долала юна дівчина, а потім молода мама та жінка у віці. Американка, яка постійно мусила нагадувати про це рідній країні, й боротися за своє право отримувати гідну платню за роботу.

Такі яскраві й неоднозначні: про героїв книги
Центральними героями книжки є Ельза та її донька Лореда. На перший погляд здається, що вони зовсім різні, однак, що більше прочитаєте про їхню історію, то чіткіше побачите спільні риси.
Ельза – молода дівчина, якій випало жити в час, коли світ орієнтувався на чоловіків. Вона прагнула любові, натомість отримувала зневагу. А коли зрозуміла, що ж таке та любов, їй довелося стати войовницею і боротися за можливість жити.
На долю 13-річної Лореди теж випало багато. Вона мала б вчитися, насолоджуватися дитинством, натомість мусила збирати бавовник закривавленими руками за декілька центів і жити в наметовому містечку, де навіть не було чистої води. Смілива, енергійна, повна життя й не боялась нічого. Це їй дісталося від матері, хоч дитина спочатку цього не усвідомлювала.
Кожен герой у цій книжці – борець (крім Рейфа, мабуть). Ельза бореться за своїх дітей, Джек – за всіх робітників і власну матір, Тоні – за землю, яку отримав великою ціною, Лореда – за свої мрії. Навіть маленький Ент бореться за те, щоб мати можливість дихати на повні груди. Кожен герой історії має власний мотив, яскраву історію, сповнену болю. У книжці чітко простежується поділ на своїх і чужих, заможних фермерів і бідак-робітників, каліфорнійців та переселенців. Одним живеться легко, інші – мусять виживати. Одні «ходять володіннями, на показ виставляючи свій відгодований живіт»,  інші – декілька днів і ріски в роті не мали. Одні – багаті, інші – бідні.
У такому світі, здавалось би, немає місця любові та підтримці, однак саме серед таких же бідних, знедолених і голодних Ельза та її родина знаходять допомогу. Мене вражало, як герої, які самі нічого не мають, діляться мізером з іншими, незнайомими людьми, які опинилися такій же скруті. Попри те, що в книжці описані зовсім інші проблеми, все це дуже відгукується мені зараз, коли в Україні триває війна, коли люди об’єднуються заради однієї мети й допомагають просто так.
Крістін Генна порушила низку важливих тем: боротьба жінок за свої права, трудова міграція, досягнення американської мрії, безробіття, поділ на багатих і бідних, своїх і чужих, пошук кращого життя за межами домівки.

Авторка спирається на історичні факти. Герої та події вигадані, однак в основу лягли реальні страйки, справжня боротьба. Ельза стала збірним образом багатьох людей, які в 1930-х роках поїхали на Захід у пошуках кращого життя. Авторка описує жахливі умови: люди живуть в постійному страху, голоді, намаганні отримати від землі хоча кілька зерен, знайти воду, щоб зробити лише один ковточок, напоїти і нагодувати тварин, від яких залежить і їхнє виживання. Деякі моменти даються читачеві важко: поневіряння, життя в наметовому таборі, боротьба за кожен новий день, – все це викликає відчуття несправедливості, відчаю, сльози, що людям доводилося таке переживати (адже це реальні факти американської історії).
У книжці багато драматичних подій, та навіть у такому, здавалось би, постійному смутку, авторка знаходить місце для маленьких промінчиків світла, надії, любові і підтримки.

Авторка фото та тексту: Світлана Небилиця @books_passion__