Уривок з романтичного фентезі «Змія і голуб. Книга 1» Шелбі Мег’юрін

«Змія і голуб. Книга 1» Шелбі Мег’юрін – старт захопливої фентезійної трилогії, у якій відьму та мисливця на відьом зв’язують пута священного шлюбу.

«БЕЛЛЬРОЗ»

Лу

У тілі, якого торкнулася магія, є щось моторошне. Більшість людей найперше помічає запах – не гниль розкладу, а нав’язливу солодкість у носі, різкий смак на язику. Окремі люди також відчувають тріпотіння в повітрі. Ауру, що тримається на шкірі трупа. Неначе сама магія досі чомусь присутня, стежить і чекає.

Живе.

Звісно, ті, кому вистачає дурості про таке патякати, опиняються на вогнищі.

За останній рік у різних куточках Бельтерри було знайдено тринадцять тіл – удвічі з лишком більше, ніж у попередні роки.

Хоча Церква всіляко старався приховати таємничі обставини кожної смерті, всіх загиблих поховали в закритих трунах.

– Он він, – Коко показала на чоловіка вк утку. Хоча світло від свічок падало так, що було видно тільки половину його обличчя, завдяки золотій парчі плаща й важкій емблемі на шиї його неможливо було сплутати ні з ким. Він заціпенів у кріслі, явно почуваючись незатишно, тимчасом як до його круглого черева тулилася напівгола жінка. Я мимоволі всміхнулася.

Лише мадам Лабелль могла залишити такого аристократа, як П’єр Трамбле, чекати в нутрощах борделю.

– Ходімо, – Коко показала на столик у протилежному кутку. – Невдовзі має прийти Бабетта.

– Що це за пафосний осел, що носить у жалобі парчу? – спитала я.

Коко зиркнула на Трамбле через плече й дурнувато всміхнулася.

– Осел, у якого водяться гроші.

Сьоме зі знайдених тіл належало його доньці Філіппі.

Після того як дівчина зникла глупої ночі, аристократію вразила раптова з’ява Філіппи – з розітнутим горлом – на краю Л’О-Меланколік. Але це було не найстрашніше. Королівством поповзли чутки, буцімто її знайшли сивою, зморщеною, з каламутними очима та покрученими пальцями. Філіппа перетворилася на стару бабу, маючи всього двадцять чотири роки. Люди з кола Трамбле просто не могли цього осягнути. Ніхто не чув, щоб дівчина мала ворогів чи охочих поквитатися з нею, тож така жорстокість щодо неї була непоясненна.

Однак, хай навіть Філіппа й не мала ворогів, її батько, пафосний осел, нажив їх удосталь, торгуючи магічними речами.

Смерть його доньки була пересторогою: не можна експлуатувати відьом без наслідків.

– Bonjour, messieurs, – до нас підійшла куртизанка з волоссям медового кольору і з надією закліпала віями. Помітивши, як безсоромно вона пожирає поглядом Коко, я захихотіла. Адже навіть під чоловічою личиною Коко мала приголомшливий вигляд. Хоча насичено смагляву шкіру її рук, які вона ховала в рукавичках, псували шрами, лице в неї залишалося гладеньким, а чорні очі блищали навіть у напівтемряві. – Чи можу я спокусити вас приєднатися до мене?

– Вибач, дорогенька, – заговоривши найулесливішим голосом, на який була здатна, я погладила куртизанці долоню, як це до мене робили інші чоловіки. – Але цього ранку ми зайняті. Невдовзі до нас приєднається мадемуазель Бабетта.

Вона надулася на якусь мить, а тоді перейшла до нашого сусіда, який радо прийняв її запрошення.

– Як думаєш, товар при ньому? – Коко пильно оглянула Трамбле від лисої маківки до підошов начищеного взуття, затримавшись на нічим не оздоблених пальцях рук. – Бабетта могла збрехати. Можливо, це пастка.

– Бабетта, може, й брехлива, та не дурна. Не стане вона продавати нас, допоки ми їй не заплатили.

Я з похмурим зачудуванням стежила за іншими куртизанками. Талії в них були затягнуті, груди мало не вивалювалися з одягу, та вони граційно танцювали серед відвідувачів, неначе їх не душили поволі корсети.

Однак заради справедливості варто сказати, що на багатьох із них не було корсетів. І взагалі не було нічого.

– Маєш рацію, – Коко витягнула з плаща нашу калитку й кинула її на стіл. – Вона зробить це опісля.

– Ах, mon amour, ти мене раниш, – перед нами з’явилася Бабетта, всміхнулася й смикнула мій капелюх за крису. Вона, на відміну від колежанок, по змозі прикривала бліду шкіру багряним шовком. Усе інше, зокрема й шрами, ховав товстий білий шар косметики. Шрами зміїлися по її руках і грудях, утворюючи візерунок, приблизно такий, як у Коко. – А діставши ще десять золотих крон, я не зрадила б вас навіть уві сні.

– Доброго ранку, Бабетто, – я хихотнула, виставила на стіл одну ногу й відкинулася назад, спираючись на задні ніжки стільця. – Знаєш, у тебе просто надзвичайний дар з’являтися за кілька секунд до чи після наших грошей. Ти що, відчуваєш їхній запах? – повернулася до Коко. Від тамованої усмішки в неї сіпалися губи. – Вона неначе відчуває їхній запах.

– Bonjour, Луїзо, – Бабетта поцілувала мене в щоку, а тоді нахилилася до Коко й понизила голос: – Козетто, ти, як завжди, маєш приголомшливий вигляд.

Коко закотила очі.

– Ти спізнилася.

– Прошу пробачення, – Бабетта із солодкавою усмішкою нахилила голову. – Однак я вас не впізнала. Ніколи не зрозумію, чому такі гарні жінки вперто маскуються під чоловіків…

– Жінки без супроводу привертають забагато уваги. Сама знаєш, – я зі звичною легкістю забарабанила пальцями по столу й вимушено всміхнулася. – Кожна з нас може виявитися відьмою.

– Та невже! – вона змовницьки підморгнула. – Лише дурень прирівняв би двох таких чарівних панянок, як ви, до таких мерзенних, жорстоких істот.

– Звісно, – кивнула я й насунула капелюха ще нижче. Якщо істинну природу Коко й Бабетти викривали шрами, то Дам Бланш могли існувати в суспільстві практично непомітно. До них могла належати смаглява жінка, що всілася на Трамбле. Або куртизанка з медовим волоссям, яка щойно зникла, піднявшись сходами. – Але Церква спершу розпалює багаття. А вже потім ставить запитання. Бути жінкою зараз небезпечно.

– Тільки не тут, – Бабетта розкинула руки й усміхнулася. – Тут ми в безпеці. Тут про нас дбають. Пропозиція моєї господині досі чинна…

– Твоя господиня спалила б тебе – і нас, – якби дізналася правду, – я знову зосередилася на Трамбле, чиє очевидне багатство встигло привабити ще двох куртизанок. Він ґречно боронився від їхніх спроб залізти йому в штани. – Ми тут заради нього.

Коко висипала на стіл вміст нашої калитки.

– Десять золотих крон, як і було обіцяно.

Бабетта понюхала й задерла носа.

– Гмм… я наче запам’ятала двадцять.

– Що? – мій стілець гепнув об землю. Найближчі до нас відвідувачі закліпали, витріщившись у наш бік, але я не стала на них зважати. – Ми зійшлися на десяти.

– Це було раніше, ніж ви образили мої почуття.

– Хай йому грець, Бабетто, – Коко хутко прибрала наші гроші, поки Бабетта до них не дотягнулася. – Ти знаєш, як довго нам доводиться збирати таку суму?

Я заговорила, ледве не зриваючись на крик:

– Ми навіть не знаємо, чи є перстень у Трамбле із собою.

Бабетта лише знизала плечима і простягнула долоню.

– Не я винна в тому, що ви досі зрізаєте гаманці на вулиці, як прості злочинниці. Тут, у «Белльроз», ви заробили б утричі більше за одну-єдину ніч, але ви надто горді для цього.

Коко глибоко вдихнула. Її руки, що лежали на столі, стиснулися в кулаки.

– Послухай, нам шкода, що ми образили твої делікатні почуття, та ми зійшлися на десяти. Ми не можемо дозволити собі…

– Козетто, я чую дзвін монет у твоїй кишені.

Я вражено витріщилася на Бабетту.

– Хай йому біс, ти справжня хортиця.

Вона зблиснула очима.

– Ну ж бо: я тут, ризикуючи собою, запрошую вас підслухати, як моя господиня веде справи з мосьє Трамбле, та ви ображаєте мене, наче…

Однак саме цієї миті зі сходів плавно спустилася висока немолода жінка. Темно-смарагдова сукня підкреслювала її полум’яне волосся й фігуру, схожу на пісочний годинник. Щой но вона з’явилася, Трамбле незграбно підвівся, а куртизанки довкола нас, зокрема й Бабетта, поприсідали в низьких реверансах.

Доволі дивно було бачити, як голі жінки роблять реверанси.

Мадам Лабелль, із широкою усмішкою взявши Трамбле за руки, розцілувала його в обидві щоки та стиха щось промовила – що саме, я не розібрала. Коли вона взяла його попід руку й повела через усю залу до сходів, мене прийняв панічний жах.

Бабетта краєчком ока стежила за нами.

– Хутко визначайтеся, mes amours. Моя господиня – жінка зайнята. Її справи з мосьє Трамбле триватимуть недовго.

Я гнівно зиркнула на Бабетту, опираючись бажанню схопити її обома руками за гарну шию й стиснути.

– Можеш принаймні сказати нам, що купує твоя господиня? Вона ж мусила щось тобі сказати. Це перстень? Він зараз у Трамбле?

Вона всміхнулася, наче кицька, що внюхала вершки.

– Можливо… за додаткові десять крон.

Ми з Коко безнадійно перезирнулись. Якщо Бабетта не буде обережною, то невдовзі дізнається, якими мерзенними й жорстокими ми можемо бути.