«Піранезі» – титулований роман, який зібрав безліч нагород. Цей магічний детектив проведе лабіринтами сюжету і залишить чимало тем для роздумів.

ЧАСТИНА 1
ПІРАНЕЗІ

Коли у Третій Північній Залі зійшов Місяць, я подався до Дев’ятого Вестибюля
ЗАПИС ВІД ПЕРШОГО ДНЯ П’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Коли у Третій Північній Залі зійшов Місяць, я подався до Дев’ятого Вестибюля, щоб на власні очі побачити з’єднання трьох Припливів. Таке трапляється лише раз на вісім років.

Дев’ятий Вестибюль вирізняється тим, що в ньому є троє великих Сходів. Його Стіни обставлені мармуровими Статуями, незліченними сотнями Статуй, що здіймаються далеко вгору Ярус за Ярусом.

Я ліз угору Західною Стіною, доки не дістався Статуї Жінки, що несе Вулик, розташованої за п’ятнадцять метрів над Хідником. Жінка вдвічі чи втричі вища за мій зріст, а Вулик укритий мармуровими Бджолами завбільшки з мій великий палець. Одна Бджола (це завше викликає в мене легку нудоту) повзе по лівому Оку Жінки. Я втиснувся в Нішу Жінки й зачекав, доки не почув ревіння Припливів у Нижніх Залах і не відчув, як Стіни вібрують від сили того, що невдовзі мало статися.

Першим надійшов Приплив із Далеких Східних Зал. Цей Приплив піднявся Крайніми Східними Сходами без люті. Він не мав якогось характерного забарвлення, а завглибшки його Води були щонайбільше по кісточки. Він розійшовся по Хіднику сірим дзеркалом, поверхня якого скидалася на мармур через патьоки молочно-білої Піни.

Далі надійшов Приплив із Західних Зал. Цей Приплив із гуркотом піднявся Крайніми Західними Сходами й гучно ляснув по Східній Стіні так, що всі Статуї задрижали. Його Піна була біла, як старі риб’ячі кістки, а буремні глибини мали олов’яний колір. За кілька секунд його Води дійшли до Пояса Статуям Першого Ярусу.

Останнім надійшов Приплив із Північних Зал. Він промчав угору середніми Сходами й наповнив Вестибюль, вибухнувши блискучою Піною, білою, мов лід. Я змок до нитки й осліп. Коли до мене повернувся зір, Води стікали зі Статуй. Саме тоді я усвідомив, що припустився помилки, обчислюючи об’єм Другого та Третього Припливів. Височезна Хвиля Води дійшла туди, де сидів навпочіпки я. Велетенська водяна Рука потягнулася до мене, щоб зірвати зі Стіни. Я стрімко обхопив руками Ноги Жінки, що несе Вулик, і почав молитися Будинкові про захист. Води вкрили мене, і на якусь мить мене оточила дивна тиша, яку чують ті, кого накриває Море, заглушуючи власні звуки. Я гадав, що загину або ж мене віднесе до Незнаних Зал, подалі від течії й шуму Знайомих Припливів, і не розтискав рук.

А тоді це скінчилося так само раптово, як почалося. З’єднані Припливи полинули далі, до навколишніх Зал. Я почув гуркіт і тріск, із яким Припливи били по Стінах. Рівень Вод у Дев’ятому Вестибюлі стрімко знижувався. Тепер вони ледве вкривали Постаменти Статуй Першого Ярусу.

Я усвідомив, що затиснув щось у руці. Розтиснув долоню і знайшов мармуровий Палець якоїсь Далекої Статуї, принесений туди Припливами.

Краса Будинку безмірна; Добрість його нескінченна.

Опис Світу

ЗАПИС ВІД СЬОМОГО ДНЯ П’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Я рішучо налаштований дослідити за своє життя якомога більше Світу. Із цією метою я подорожував аж до Дев’ятсот Шістдесятої Зали на Заході, Вісімсот Дев’яностої Зали на Півночі та Сімсот Шістдесят Восьмої Зали на Півдні. Я видирався до Верхніх Зал, де поволі снують Хмари й несподівано виринають із Туманів Статуї. Досліджував Затоплені Зали, де Темні Води вкриті білим лататтям. Бачив Занепалі Зали Сходу, в яких Стелі, Долівка (а подекуди і Стіни!) обвалилися, а напівтемряву розтинають промені сірого Світла.

У всіх цих місцях я стояв на Порозі й дивився вперед. Ніколи не бачив жодної вказівки на те, що Світ наближається до Кінця, – лише звичайні Зали та Проходи, що тягнуться в Далечінь.

Немає жодної Зали, жодного Вестибюля, жодних Сходів, увесь доступний простір, хоча то там, то тут можна натрапити на Порожній Постамент, Нішу чи Апсиду або й на порожнє місце на Стіні, загалом оздобленій Статуями. Ці Прогалини в певному розумінні такі ж таємничі, як і самі Статуї.

Я зауважив, що, хоча Статуї в одній Залі мають більш-менш однакові розміри, між Залами існують суттєві відмінності. В одних місцях фігури вдвічі або втричі вищі за Людську Істоту, в інших мають приблизно натуральну величину, а де-не-де доходять мені лише до плеча. Статуї, що містяться в Затоплених Залах, велетенські – від п’ятнадцяти до двадцяти метрів заввишки, – та вони є винятком.

Я завів Каталог, у якому збираюся фіксувати Положення, Розмір і Тему кожної Статуї, а також будь-які інші цікаві факти. Наразі я повністю описав лише Першу та Другу Південно-Західні Зали й займаюся Третьою. Від колосального масштабу цієї роботи мені часом трохи паморочиться голова, та як учений і дослідник я зобов’язаний свідчити про Розкоші Світу.

Вікна Будинку виходять на Великі Подвір’я – голі, порожні місця, вимощені каменем. Подвір’я загалом чотирибічні, хоча подекуди трапляються з шістьма чи вісьмома боками – або лише трьома (такі Подвір’я доволі дивні й похмурі).

За межами Будинку є лише Небесні Тіла: Сонце, Місяць і Зорі.

Будинок має три Рівні. Нижні Зали – це Царство Припливів; їхні Вікна, якщо дивитися на них через Подвір’я, сіро-зелені від неспокійних Вод і білі від бризок Піни. Нижні Зали забезпечують харчування у вигляді риби, ракоподібних і морської рослинності.

Верхні Зали – це, як я вже казав, Царство Хмар. Їхні Вікна сіро-білі й затуманені. Іноді можна побачити, як цілу вервечку Вікон несподівано освітлює блискавка. Верхні Зали дають Свіжу Воду, що проливається у Вестибюлях Дощем і стікає Потоками зі Стін і Сходів.

Між цими двома (загалом непридатними для життя) Рівнями є Середні Зали, які є Царством птахів і людей. Прекрасна Впорядкованість Будинку дає нам Життя.

Цього ранку я визирнув із Вікна у Вісімнадцятій Південно-Східній Залі. Побачив, як по той бік Подвір’я визирає з Вікна Однодумець. Вікно було високе й темне; шляхетна голова Однодумця з його високим чолом і охайно підстриженою бородою виднілася в Кутку. Він загубився в роздумах, як це дуже часто з ним буває. Я помахав йому рукою. Він мене не побачив. Я помахав енергійніше. Поскакав із великим завзяттям. Але Вікон у Будинку чимало, і він мене не побачив.