Уривок з психологічного трилера «Її смертельна гра» Роберта Дуґоні

«Її смертельна гра» – захопливий психологічний трилер, юридична загадка і судові баталії, головною героїнею яких є адвокатка і гросмейстерка Кіра Дуґґан.

Розділ 1

2 червня 2023 р.
Сієтл, Вашингтон

Кіра Дуґґан оглянула залу суду округу Кінґ і зупинила погляд на двостулкових дерев’яних дверях у надії, що її батько зараз зайде. Відпускати його обідати на самоті було помилкою.

Судовий пристав увійшов до зали крізь двері за суддівською лавою і наказав усім підвестися. Тимчасом верховна суддя Іма Патель зайняла своє місце, звеліла трьом присутнім у залі сісти й знову запросила офіцера Ґреґа Волша свідчити. Волш штовхнув дерев’яні стулки та пройшов повз присяжних. У темно-синій формі з тактичним поясом він мав офіційний вигляд. Його значок блищав. Він начепив тактичний пояс на прохання молодої прокурорки, яка стояла за сусіднім столом. Колись Кіра радила офіцерам те саме, попри намагання багатьох суддів заборонити носіння зброї в залі суду.

Суддя Патель поглянула на Кіру.

– Шановна адвокатко, – звернулася вона до Кіри. – Чи очікуємо ми на містера Дуґґана?

Патрік Дуґґан упродовж чотирьох десятиліть боровся з прокурорами округу Кінґ, включно з Імою Патель, доки вона піднялася до лави суддів. «Боровся» – ще м’яко сказано. Петсі відправляв прокурорів у нокаут регулярно, за що й заробив своє прізвисько «Ірландський Боєць», яке носив мов знак пошани. У прокуратурі на це дивилися ін акше. Петсі не нехтував стусанами нижче пояса, роботою ліктями в клінчі й ударами в потилицю після брейку. Він захищав своїх клієнтів так само, як замолоду виборов «Золоті рукавиці» на турнірі з боксу – усіма доступними способами. Однак зловживання алкоголем пом’якшило удари Петсі йсповільнило його реакцію, якщо не гострий, мов бритва, розум. Прокурори й решта юристів округу Кінґ чудово знали про його запої. Коли Кіра обіймала посаду прокурора, то чула, як її колеги глузували: «Якщо хочете мати шанс проти Бійця, прибережіть найкращих свідків на вечір і сподівайтеся, що Петсі Дуґґан налигається».

Кленсі Дойл, який, очевидно, щойно став клієнтом Кіри, позирав на порожнє місце за столом сторони захисту зі щирим занепокоєнням. Іне дарма. Кіра погодилася працювати другим адвокатом у цій справі про водіння в нетверезому стані лише тому, що наполягла її старша сестра Елла, яка тепер була керівною партнеркою «Патрік Дуґґан і партнери». За ним мав хтось наглядати. Елла підозрювала, що Петсі на межі запою. І вона мала рацію, чорт забирай.

Кіра майже нічого не знала про справу Дойла.

– Шановна адвокатко? – не терпляче повторила суддя Патель.

Кіра підвелася й поправила лацкани чорного костюма.

– Містер Дуґґан затримується, – відповіла вона, неначе її батько був у стоматолога, візит до якого виявився тривалішим, аніж очікували. – Перехресний допит офіцера Волша проведу я.

Суддя Патель заледве стримала посмішку. Було ясно, що принаймні на одну особу в залі Кірині хитрощі не подіяли.

– Прошу, – мовила суддя Патель.

Коли Кіра підійшла, офіцер Волш помітно напружився. Він очікував на протистояння. Молода прокурорка посунулася на краєчок стільця, приготувавшись підхоплюватися, висловлювати протести на захист Волша та перебивати Кіру, щоб вивести її з гри.

Утім, у неї не було жодних шансів.

Кіра підійшла до подіуму без нотаток.

– Добрий день, офіцере Волше. Як пообідали? – з усмішкою мовила вона.

Волш завагався.

– Поспіхом.

Його відповідь змусила кількох присяжних усміхнутися.

– Гадаю, ви втомилися після вчорашньої нічної зміни.

Кіра виснувала це з огляду на вік Волша. Офіцерові було двадцять три. Ще не один рік йому доведеться працювати ночами, доки його переведуть на більш притомні зміни. Вона також знала, що ніхто з офіцерів не міг звикнути до нічних чергувань. Вони стверджували, що їхні тіла адаптувалися, проте біологічний годинник однаково прагнув нормального графіка.

– Страшенно хочеться додому та спати.

Волш поглянув на журі присяжних. Його хлоп’яча врода й скромна усмішка грали йому на руку.

– Закладаюся, що зі збитим внутрішнім годинником зосередитися буває важко.

– Звикаєш, – обережно відказав Волш, оскільки молода прокурорка, безсумнівно, попереджала його бути насторожі. Кіра співчувала їй, бо та сьогодні програє цю справу, і її керівник буде не в захваті.

– Ви досі маєте перед собою ваш звіт?

– Так.

Волш показав багатосторінковий документ.

– Під час прямого допиту ви засвідчили, що ваш звіт повний, точний і чесний.

– Правдивий, – виправив її Волш.

Кіра зумисне вдалася до неточної цитати.

– Повний, точний і правдивий, – повторила вона для журі.

Кожне за питання було частиною стратегії. Кіра ду мала на кілька запитань уперед, вибираючи наступне, залежно від відповіді офіцера. Волш натрапив на Дойла, який заснув за кермом, на окружному шосе. Дойл видув 0,8 проміле на алкотестері. Через це йому висунули обвинувачення у водінні в нетверезому стані. Вдруге за останні два роки. Йому світив штраф у п’ять тисяч доларів і позбавлення волі на строк від 30 до 364 діб. Петсі заперечив показники алкотестера, пославшись на те, що Дойл не керував автомобілем, коли Волш попросив його скласти тест, однак прокурорка над ала доказ того, що Дойл також провалив польовий тест на тверезість.

– Отже, до справи, – мовила Кіра. – В академії та на переклику перед кожним чергуванням вам нагадують, що в пріоритеті – безпека офіцера, чи не так?

Схоже, це за питання здивувало Волша.

– Так.

– Тому ваша безпека – це правило номер один. Вас навчають взаємодіяти з людьми в усіх можливих ситуаціях, включно із зупинкою автомобіліста за підозрою у водінні в нетверезому стані?

– Так.

– Нагадайте, навчання в поліційній академії триває приблизно сімсот годин, чи не так?

– Сімсот двадцять, – усміхнувся він.

– Скільки з цих семисот і двадцяти годин відведено на зупинку автомобіліста за підозрою у водінні в нетверезому стані?

Кіра знала відповідь на своє запитання, оскільки проходила цей курс під час служби в прокуратурі, однак хотіла, щоб вона прозвучала з уст Волша.

– Не знаю, – відповів той.

– Отже, цей курс не справив на вас особливого враження, – обережно натиснула Кіра.

– Справив, – затинаючись проказав Волш, поспішаючи виправити свою помилку. – Я просто не пам'ятаю кількість годин.

– Курс із зупинки автомобіліста за підозрою у водінні в нетверезому стані, який проходила в поліційній академії я, тривав дві години. Це схоже на правду?

– Повірю вам на слово, – погодився Волш, але з його усмішки зникла впевненість.

– В академії вас також навчають того, що наближення до транспортного засобу може становити небезпеку, чи не так?

– Так, може.

– І рівень небезпеки зростає, якщо ви наближаєтеся до автомобіля вночі на окружному шосе в непроглядній темряві?

– Я маю ліхтар і свічу ним крізь заднє скло, – відказав Волш.

– Отже, у таких випадках ви перебуваєте насторожі. Можливо, навіть нервуєте?

– Я не нервую. До цього звикаєш, – мовив Волш, і йому здалося, що він розгадав наступний хід Кіри.

– Невже? Враховуючи те, в якому негативному ключі висвітлювали поліцію останнім часом, ви не нервуєте, коли наближаєтеся до автомобіля, припаркованого на узбіччі пізно вночі?

– Завжди трохи нервуєш, але з цим можна впоратися.

Волш глянув на прокурорку, і та відповіла коротким схвальним кивком.