«Скандальне сестринство з Приквіллов-роуд» – вікторіанський детектив, комедія переодягань і навіть трішки історія кохання для читачів від 10 років і до ∞.

Англія
1890

У школі Святої Етельдреди для дівчат, що розташовувалася на Приквіллов-роуд в Ілі, у Кембриджширі, існувала традиція: щонеділі директорка Констанс Плекетт запрошувала сімох юних учениць приєднатися до неї та її молодшого брата, містера Олдоса Ґоддінга, за обіднім столом. Честь спостерігати за тим, як директорка та її постійний недільний гість смакують телятину, яку дівчата самі ж і приготували, очевидно, мала сповна компенсувати той факт, що для самих вихованок соковитого м’яса не вистачило. Дівчатам доводилося вдовольнятися хлібом з маслом і гарячими бобами – їхнім незмінним недільним частунком. Таке самозречення мало неодмінно прислужитися ученицям у майбутньому, коли їм судилося стати чиїмись дружинами. Та ким було тверде переконання містера Олдоса Ґоддінга, і його овдовілій сестрі, у якої за плечима було чимало років подружнього досвіду, нічого не залишалося, як погоджуватися.

Якось травневого дня, під час однієї з таких недільних трапез, місис Плекетт, зібравши рештки підливи на скибку хліба, відкусила від неї шматочок, а решту впустила на підлогу. Її голова відкинулася назад, невидющі очі втупилися у стелю, а тілом пройшли дрижаки. Нею струснуло, з горла вирвалося чи то хрипіння, чи то покашлювання, а тоді все стихло.

– У чому річ, Конні? – поцікавився її брат з набитим ротом. – Говори, жінко. Негоже отак вирячувати очі. Передайте перець, любонько.

Остання репліка призначалася Безсоромній Мері-Джейн, яка сиділа найближче до нього. Він не знав ні її імені, ні за що вона заслужила прізвисько «Безсоромна» – усі юні дівчата були для нього «любоньками».

Безсоромна Мері-Джейн передала йому пе рець. Щедро поперчивши телятину, містер Ґоддінг відкусив ще один соковитий шматок. Лише тоді відклав ніж та виделку, витер бороду серветкою і підвівся. Обійшовши стіл, рушив до сестри. Заніс був руку, щоб поплескати її по спині, але й сам подавився, схопився за горло, заточився вперед і гепнувся на підлогу, та так, що аж задрижали ніжки стільців, на яких сиділи семеро дівчат.

– Схоже, вмерли, – зауважила Понура Елінор.

Метикувата Кітті зісковзнула зі стільця й обережно підступила до директорки. Зняла з носа Нетямущої Марти окуляри і, протерши скельця рукавом, під несла їх до запалих вуст місис Плекетт. І прислухалася, пильно спостерігаючи за склом. Не донісши виделки до рота, решта дівчат подалася вперед, очікуючи вердикту.

Переконавшись, що скельця не затуманилися від подиху, Метикувата Кітті кивнула й припасувала їх назад Нетямущій Марті на носа.

– Мертва, як копчений оселедець, – оголосила вона.

– Фе-е-е, – пирхнула Нетямуща Марта. – Ти змусила мерця подихати на мої окуляри!

Ряба Луїза розтулила була рота, щоб поправити Нетямущу Марту, але Метикувата Кітті легенько похитала головою. Ряба Луїза була серед них наймолодша і вже звикла до того, що старші дівчата коман дують нею, як їм заманеться, а тому промовчала.

– Який жах! – скрикнула Люба Роберта, затуливши обличчя руками. – Хіба нам не слід викликати доктора Снеллінга?

– Для цього вже запізно, – відповіла По нура Елінор. – Луїзо, перевір другого.

Ряба Луїза, яка вважалася тутешнім науковцем, обережно підійшла до обм’яклої туші містера Олдоса Ґоддінга. Оскільки обличчям він приплюснувся до підлоги, їй довелося б торкнутися його, щоб перевернути. Одна думка про це змусила її поморщити від огиди вкритий вісповими шрамами ніс.

– Ну ж бо, – підохочувала Понура Елінор. – Він тебе не вкусить.

– Але ж він – чоловік, – заперечила Ряба Луїза. – І доволі огидний.

– Годі скиглити. Звісно, він – чоловік, – пирхнула Безсоромна Мері-Джейн. – І, повір мені на слово, бувають і гірші.

– Думай про нього як про один із твоїх дослідних зразків у банці, – порадила Метикувата Кітті, – навмисне убитий, щоб ти могла його вивчити.

– Убитий? – писнула Люба Роберта, протираючи очі хустинкою. – Ти сказала «убитий»?

Ряба Луїза тим часом спромоглася перевернути свій піддослідний екземпляр і проголосила його мертвим. Кров, що витекла зі зламаного носа, химерно розмазалася по його й без того не надто привабливому обличчі й, очевидно, постановила навічно в’їстися багряною плямою у персидський килим. Дівчата зібралися в коло, нахилившись над тілом.

– Убитий, – сказала Понура Елінор. – Мер-р-р-твий, – з насолодою протягнула літеру «р».

– Ой! Ой-ой, – бідкалася Люба Роберта. – Убивство. Ой лишенько! Здається, я зараз зомлію! – Вона швидко-швидко замахала рукою собі перед обличчям.

– Не зараз, Роберто, будь розумницею, – приструнила її Мері-Джейн. – Який сенс мліти, якщо довкола немає жодного хлопця, щоб це побачити?

– Дурня несусвітня, – пирхнула Ряба Луїза. – Якби я вирішила зомліти, чого зі мною ніколи не станеться, то узяла б і зомліла. І чхати я хотіла, бачать це якісь чоловіки чи ні.

– От і молодець, Луїзо, – похвалила Дебела Еліс. – Завжди будь собі вірна. Але зараз краще повернімося до проблеми в нас на руках…

– Ти хотіла сказати, в ногах, – поправила Нетямуща Марта, зиркнувши на труп на килимі.

– Щось убило місис Плекетт і містера Ґоддінга. – Дебела Еліс промокнула серветкою криваву пляму на килимі. – Хоча, може, їм просто шматок м’яса застряг у горлі. Не варто поспішати з цими балачками про вбивство.

– Шанси, що вони обоє випадково вдавилися за кілька секунд одне після одного, нікчемно малі, – шморгнула носом Ряба Луїза. – Факти вказують на отруєння, що у свою чергу вказує на вбивство. Хтось їх убив.

– А-а, – мовила Метикувата Кітті, й ангельська усмішка осяяла її миловидне личко, – питання лише хто?

У їдальні по висла тиша. Годинник під скляним ковпаком вицокував секунди на камінній полиці. Квітчасті ситцеві фіранки гойдалися від легенького травневого вітерця. Місис Констанс Плекетт сиділа на своєму стільці з тепер назавжди ідеальною поставою і роззявленим ротом, поки семеро дівчат перезиралися між собою, дивлячись одна на одну так, ніби вперше бачили.

– Звісно, це не могла бути жодна з нас, – схлипнула Люба Роберта.

– Чому ні? – заперечила Безсоромна Мері-Джейн. – Я кажу «ура», якщо це дійсно одна з нас. Нарешті хтось здогадався спекатися цієї парочки.